Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 2), Сафо Мелі"

Ася підняла голову з моїх грудей і подивилася на мене:

– Семенов, три місяці – це нісенітниця. Ось у мене сексу більше десяти років не було.Ти можеш собі уявити, як це?

Я завис. В прямому сенсі. Десять років?! Як це взагалі можливо для молодої здорової жінки?

– Тобто? Ви з чоловіком десять років не…

– Тобто. Ми посварилися десять років тому. З того часу ми не жили разом, як чоловік та дружина. Він спав в іншій кімнаті і заводив собі коханок для задоволення своїх потреб.

– А ти? Нізащо не повірю, що ніхто не намагався підкотити тебе всі ці роки.

– Намагалися. Тільки я вирішила, що якщо мені не пощастило з тобою, а потім із Артемом, то більше й намагатися не варто.

Сказати, що я здивувався, це нічого не сказати. Я був шокований. Десять років! Це не реально. Тим більше для Асі, яка ніби створена, щоб її любили і дарували їй задоволення.

– Значить, надолужуватимемо. – я притягнув її до себе і поцілував у кінчик носа.

Це ж треба! Таке навіть в страшному сні важко уявити. Це можна порівняти лише з одним: вона подарувала мені свою цноту двічи, не інакше. На секунду я задумався про те, що між нами відбувається, і відчув неспокій.

– Знаєш, Асю, я зараз про що подумав?  Аж злякався власних думок, по-справжньому. Уявив, що ми прокинемося вранці, і ти передумаєш.

– І не сподівайся. – вона міцно обвила мене руками і притулилася щокою до моєї щоки. – Але і ти пообіцяй мені, що все буде добре. Тому що я теж переживаю, що ти передумаєш.

– Все буде навіть краще, ніж добре, Касю. Обіцяю!

Вона подивилася мені у вічі, перевіряючи, наскільки я щирий з нею.

– Я тобі вірю, Льош. А тепер ідемо їсти, я дуже голодна!

Ми піднялися з ліжка, одягнулися та пішли на кухню. Слухняна Мері спала в проході, де ми її й залишили. Ася нагріла вечерю, і ми сіли за стіл.

– Можна я поставлю тобі одне питання? – запитала Ася, серйозно заглядаючи мені в очі.

– Я хочу, щоб ти їх задавала. Я дуже хочу, щоб ми були відвертими один з одним. Але за умови, що питання не спричинить сварки. Я боюся, щоб ти мене не запитала – моя відповідь може стати приводом для образи. Тож давай спробуємо говорити спокійно, чути одне одного та розуміти. Добре?

– Добре.

– Задавай! – я взяв ножа і, відрізавши шматочок найніжнішого м'яса, поклав його в рот.

– Тоді, двадцять років тому ти кохав мене?

Чомусь я відчував, що її питання знову буде звернене до минулого.

– Тоді, Касю, я не знав, як назвати свої почуття до тебе. Швидше за все, я був у тебе дуже закоханий. Коли все сталося, мені теж було дуже боляче, я землю жер у полі за селом від безвиході та розпачу. Потім змусив себе забути, вигадав купу виправдань всьому. А те, що це було кохання, я зрозумів, коли читав твій щоденник і усвідомив, що ти – найкраще, що зі мною траплялося, що без тебе життя спустіло і стало сірим.

Я замовк, дивлячись у тарілку.

– Отже, якби щоденник не знайшов, то ніколи б не повернувся? – голос Асі затремтів. Потрібно цю розмову закінчувати, інакше зараз усе зіпсуємо.

– Я не знаю, Ась, чесно. Визнаю, це був великий стимул. Але ще були зустрічі з Романом, Наталкою, і в решті з Алісою в аеропорту. Навіть якби я не знав про щоденник, то це твоє фото – воно вирішило б усе. Давай більше не будемо гадати, що було б якби. Ми нарешті разом – і це головне.

Ася кивнула, але ця розмова значно знизила настрій і їй, і мені. Ми продовжували мовчки їсти. Потрібно вигадати іншу тему для розмови, але мене теж мучило одне питання.

– Можна я також спитаю?

– Звичайно. – Ася поклала виделку і подивилася на мене.

– Ви з Артемом вже розлучилися?

Ася раптом широко посміхнулася.

– Боїшся, що на обрії з'явиться ревнивий чоловік? Я ж тобі вже розповіла, нас давно нічого особистого не пов'язує.

– Я не боюся. – усміхнувся я їй у відповідь.

– Тоді чому так напружився, коли питав?

– Нервую. Заміж покликати хочу. – повністю серйозно відповів я.

Ася завмерла і від подиву широко розплющила зелені очі.

– Може ми спочатку... – нарешті знайшлася вона, – якось поживемо разом, звикнемо один до одного.

– Ні.

– Льош…

– Ні, Асю. Тому є кілька причин. По-перше, у нас було достатньо часу та можливостей перевірити свої почуття. По-друге, я хочу, щоб ти була моєю, щоб назавжди разом, розумієш?

– Так, але…

– І третє, – я серйозно глянув у вічі Асі, – я хочу, щоб наші діти народилися у шлюбі.

Вона розслабилася і засміялася.

– Семенов, які діти? Ти знову? Скільки взагалі можна жартувати на цю тему?

– А я і не жартую. Чи я щось упустив, і ти п'єш таблетки?

Ася раптом застигла і зблідла. Потім взяла себе в руки і довго дивилася мені в очі, намагаючись собі щось зрозуміти. Я відчував, як коліна тремтять. Я, чорт забирай, знову зірвався і тисну на неї. Бачачи її реакцію, боявся, що налякав її, і вона мене зараз пошле куди подалі. Подумки схрестив пальці і, дивлячись їй у вічі, повторював про себе: «Будь ласка, Асю, будь ласка!», коли раптом почув її тиху відповідь:

– Добре, Льош. Клич. Я згодна.