Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

«Головне — не натворити біди», — сказав він уголос. 

У нього виникло дежавю. І позавчора, і вчора він так само вранці відкривав себе в новій іпостасі й не розумів, чим наповнить цей день. Проте в помічника в сусідній кімнаті була відповідь на найближчу годину, а тому поки що можна просто пливти за течією. 

Витираючись, Едем згадав хлопчика Ореста на прізвисько Зуб. Цікаво, він зараз спить чи, лежачи на лікарняному ліжку, думає про ліки — допомогли або ні? Інара поруч із ним? Едем знову глянув на дзеркало — можливо, джин міг би відповісти на це його запитання. Але той так і не з’явився. 

Помічник чекав президента зі свіжовипрасуваним костюмом, ціпком і коробочкою з маззю. Ось якого пункту сьогодні не буде в планах, зрозумів Едем, натираючи хвору ногу, — уперше за кілька років він не вийде на пробіжку. 

Едем ішов коридором, укарбовуючи підбори і наконечник ціпка в притиснутий мідними жердинками до підлоги килим. Він рухався в центрі овалу, утвореного охоронцями, і відстань між ними та президентом, наче вивірена рулеткою, не скорочувалася, навіть якщо він збивав крок. Десятки дерев’яних дверей із табличками, а часом і сургучевими печатками на товстих шнурах. Запах дезінфікуючого засобу та м’ятної жуйки. Сліпуче світло контрастувало з тишею, у яку була занурена будівля. 

Учора Едема супроводжував Затойчі, але тут, поруч із холоднолицими співробітниками президентської охорони, той мав би вигляд всього лише спортсмена в строгому костюмі. Едем знову втратив упевненість, ледве зібрану докупи під струменями душу, і йому довелося нагадати собі, що влада — це коли в кожного з довколишніх міцних чоловіків є сили викрутити тебе як ганчірку, але такою можливістю — викрутити когось — наділений тільки ти. 

Вони спустилися на ліфті в підвальне приміщення. Тут підлога була кахляна, лампи не засліплювали й пахло гіпсом. 

Нарешті один із охоронців відчинив масивні дерев’яні двері й відступив убік, пропускаючи президента в залу, яка через м’які крісла та важкі столи дужче скидалася на кабінет у лондонському клубі джентльменів. Тут стояли запахи крему для гоління, дубленої шкіри та старої деревини. Спущені оливкові портьєри, бронзова люстра з кришталевими чашами, статуетка Сунь-Цзи з червоного дерева. Замість віскі та сигар — теки з паперами і масивний квадратний ноутбук. Замість джентльменів — міністр оборони, голова СБУ, секретар РНБО та керівник президентської адміністрації, плюс одна-єдина дама, та й та — у військовій формі. 

— Доброго ранку, пане президенте, — секретар РНБО перевірив за золоченим камінним годинником, чи справді можна вважати, що ранок настав. 

І, наче отримавши дозвіл, Едема привітали решта присутніх. Тільки Григорій Гарда, голова адміністрації, скупо кивнув: вони розсталися не так давно, щоб уже знову здоровкатися. 

Едем кивнув у відповідь. Гарда сприйняв це як сигнал і рушив до бару в кутку кімнати — дзвеніти чашками. Едем опустився в оббите оксамитом крісло. 

— Вони надіслали сигнал про допомогу, — глава СБУ кивнув лейтенанту — дівчині з розпашілими щоками — і та повернула ноутбук до президента. 

На весь екран розгорталася карта, складена з сірих та сіро-зелених прямокутників, білих смуг доріг і двох штучних червоних ліній. Скрол мишею — і на карті з’явилася споруда у формі літери Ш з жерстяними дахами. 

— Сигнал прийшов звідси, — сказав глава СБУ. — Здавалося б, до лінії розмежування палицею кинути, та ми не впевнені, що це саме вони. 

Його м’ясисті пальці залишали на екрані білі плями. Лейтенант скривилася. 

Едем згадав, із якою новиною засинав президент. Під час спецоперації Служби безпеки бойовики атакували гвинтокрил зі співробітниками СБУ — зв’язок із повітряним судном зник. 

Було ще щось, думка кружляла, наче електрон, і Едем труснув головою, сподіваючись збити її з орбіти і приземлити на твердий ґрунт. 

— А ось точка, де гвинтокрил отримав пошкодження зі стрілецької зброї і начебто впав. Бо в цьому ми теж не впевнені. 

Глава СБУ обернувся до міністра оборони Тимофія Рідчука і зробив довгу паузу. Той розглядав дерев’яну статуетку, а потім таки прийняв звернений до нього погляд. Кілька секунд тривала мовчазна дуель, потім голова СБУ знов повернувся до екрана. 

— Чому не впевнені? Ви ж сказали: неподалік лінії розмежування. Немає змоги відправити безпілотник і з’ясувати, чи гвинтокрил саме там? — спитав Едем. 

— Він там, пане президенте. Ми не впевнені щодо падіння. Є думка, що він здійснив екстрену посадку. 

Рідчук кивнув, щоб уже ніхто не сумнівався, хто саме висловлює цю думку. 

Голова адміністрації Гарда підійшов до Едема з чашкою, в якій парувала кава з молоком. Було геть не зрозуміло, звідки він узяв окріп, якщо чайник не шумів. Едем віддав йому ціпка й узяв напій. 

— О шостій двадцять сім ми отримали сигнал, без відповідного кодування, — продовжив глава СБУ. — У ньому повідомлялося, що бійці сховалися в будівлі покинутого заводу. Один з них — трьохсотий, тому самостійно рухатися вони не можуть і просять підкріплення. Це все, що було в повідомленні. Після цього вони на зв’язок не виходили. 

Глава СБУ театрально розвів руками — мовляв, більше сказати нічого, й опустився в крісло. Лейтенант далі дивилася на екран із завмерлою картинкою. 

Едем пив каву маленькими ковтками, відтягуючи мить, коли йому треба буде щось сказати. Кава була засолодка — Григорій Гарда знав смаки свого патрона, але зі смаками Едема вони не збігалися. 

— Треба продовжити спостереження за об’єктом, поки не отримаємо нових даних, — випалив секретар Нацбезпеки, щойно Едем вирішив вийти з ситуації додатковими розпитуваннями. 

Едем зрозумів, що може поставити чашку. 

— Їх візьмуть, — тихо, наче до себе, заперечив міністр Рідчук. 

Глава СБУ повернув ноутбук у свій бік — так, що Едем уже не міг бачити зображення, і знову почав тицяти пальцем в екран. 

— Це засада, — він озирнувся, шукаючи підтримки секретаря РНБО. — Наших хлопців уже взяли в полон, а тепер у мишоловці чекають на підкріплення. Варто нам направити туди людей — і вона зачиниться. І який ми матимемо вигляд? Ідіотів, які втратили десяток солдатів у наївній спробі врятувати трьох. Ще добре, якщо в полон — а раптом бій зав’яжеться? Що ми тоді скажемо? 

— Міністерство оборони готове направити туди своїх військовослужбовців. Передайте операцію нам — я готовий узяти відповідальність на себе. Серед ваших хлопців — поранений, — нагадав міністр Рідчук, — той, хто єдиний знав правильне кодування для відправки сигналу. І зараз він у непритомному стані. 

— Ви пропонуєте чекати нового сигналу? — уточнив Едем у глави СБУ.