Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Відповісти він не встиг — знову втрутився Рідчук. 

— Там Берсерк, — заявив він. 

Він розраховував, що це багато чого пояснить президентові, але Едем роззирнувся, шукаючи підтримки в керівника своєї адміністрації. 

— Серед зниклих — командир спецгрупи капітан Лимар із позивним Берсерк, — підказав Гарда. — Цього року ви його нагородили орденом «За мужність» першого ступеня. 

Едем насупився. Заговорив Тимофій Рідчук. 

— Вони бояться видати своє місцеперебування супротивнику, тому вийшли на зв’язок тільки раз. Покинути точку не можуть через пораненого, — він звірив камінний годинник із наручним. — Берсерк — легенда. Та ви не десяток, ви сотню добровольців наберете, готових ризикнути, щоб витягти його і хлопців. 

Глава СБУ хмикнув. Рідчук витягнув із кишені носову хустинку й почав розправляти її на колінах. 

— Такий варіант можливий? — спитав Едем, не звертаючись ні до кого конкретно. 

Міністри мовчали. 

Відповів секретар Ради нацбезпеки. Зморшка на його шиї була глибокою, як в індика, й ховалася за застебнуту наглухо білу сорочку. 

— Такої можливості не можна відкидати. Але давайте порахуємо. Навіть якщо шанси, що хлопці справді сховалися на заводі й чекають, поки ми їх витягнемо звідти, п’ятдесят на п’ятдесят, то від цих п’ятдесяти нам треба відняти ймовірність, що операція виявиться невдалою, та й коефіцієнт того, що ми ризикуватимемо більшою кількістю бійців, аніж збираємося врятувати. 

— Війна не тільки математика, — роздратовано сказав Рідчук. 

— Війна насамперед математика, — стояв на своєму секретар. — Спершу розрахунки, потім танки. 

Рідчук зіжмакав хустинку. 

— Розрахунки потрібні. Але перш ніж гратися в солдатики в штабі, відслужити б вам на передовій. Пожити в стані напівдрімоти, — він говорив усе голосніше, — навчитися визначати за звуком, що летить міна. А потім сказати хлопцям, які курять у долоню, що коли раптом їх спіткає біда, то ви спершу накреслите діаграму, перетворите їхні життя на ікси й ігреки, і тільки якщо їм пощастить, вирушите на допомогу… 

Більше не прозвучало жодного слова. Чутно було тільки цокання годинника та важке дихання секретаря з індичачою шиєю. Здавалося: якщо Едем не заговорить, всі інші так і стоятимуть на своїх місцях, допоки скупе осіннє сонце не прокрадеться через щілини в портьєрах, не випустить по антикварних меблях чергу сонячних променів і не віддасть себе на розтерзання сутінкам. 

Едем стиснув губи, сподіваючись, що ці мімічні зусилля приховають від інших бурю, що вирувала в ньому. 

«Що б на моєму місці сказав президент?» — думав він. Два голоси проти одного. Він намагався сховати свої власні судження й апелювати до досвіду головнокомандувача, який уже четвертий рік поспіль мусить ухвалювати такі рішення. Однак виходило як із білою мавпою, яка починає корчити тобі гримаси, щойно ти вирішиш не думати про неї. 

— Дозвольте нам поговорити з президентом наодинці, — виручив Едема Григорій Гарда. 

Військові перезирнулися. Навіть Рідчук не втримався від запитального погляду. Керівник СБУ здвигнув плечима. Присутні щезли за боковими дверима, залишивши президента з головою його адміністрації. 

Гарда перевірив, чи щільно зачинені двері, потім опустив кришку ноутбука і дочекався, поки той перестане гудіти. 

— Зранку голова тяжка, — поскаржився Едем, починаючи розмову. 

— Ще кави? — запропонував Гарда. 

Едем махнув рукою. 

— Розкажіть краще, що ви про це думаєте. 

— Глава СБУ розбудив вас. 

Гарда наголосив на дієслові — наче вручив Едемові код від дверцят сейфу, і рушив робити собі каву, даючи президенту можливість ще подумати. Схоже, говорити натяками було їхньою традицією. 

Отже, міркував Едем, глава СБУ розбудив президента. Чому? Щоб доповісти йому про те, що відбувається. Може, президент дав йому відповідну вказівку? За яких обставин вони бачилися востаннє? Учора на традиційній нараді. От глава СБУ доповідає про спецоперацію свого відомства на Донбасі. Зник гвинтокрил із трьома співробітниками на борту. Можливо, збитий. Робиться все можливе для вирішення ситуації. Жодних вказівок від президента про те, що він хоче тримати ситуацію під контролем, Едем не пам’ятає. Чому ж глава СБУ розбудив президента? Він не міг чекати ранку, бо ситуація критична й вимагає негайного втручання. Але стоп! Очікування — саме те, що він запропонував. Тобто, по суті, він розбудив президента, щоб доповісти йому, що нічого не робитиметься. 

— Він намагається зняти з себе відповідальність за бездіяльність, — Едем постарався, щоб це не прозвучало як запитання, але все ж вимагало реакції Гарди. 

Голова адміністрації повернувся, подзенькуючи срібною ложечкою в чашці з тонкого фарфору. 

— Це пастка, пане президенте. 

Ще один натяк. Гарда називає пасткою сигнал зниклих про допомогу? Тобто він вважає, що вони в полоні й не вбиті, а бойовики намагаються заманити нову групу? Чи саме запрошення сюди президента — пастка? Йому пропонують освятити рішення глави СБУ й нічого не робити? А чому той не готовий передати операцію військовим, цілком зрозуміло — вдале звільнення завдасть удару по репутації керівництва спецслужб, яке не змогло захистити своїх людей. 

— Глава СБУ знає про зниклих більше, ніж повідомив присутнім? — спитав Едем. 

— Таке легко могло би випливти, — нарешті Григорій Гарда відповів прямо. 

Отже, вибір справді неоднозначний, і ситуація може отримати великий резонанс у суспільстві. Президента заманюють у пастку. Глава СБУ розповідає йому про два варіанти, при цьому наполягає на очікуванні, але водночас чудово знає, що міністр оборони має протилежну точку зору. Якщо президент віддасть наказ почати операцію, і вона буде успішною, всі лаври дістануться главі СБУ. Якщо ж операція зазнає невдачі, останній публічно звинуватить у цьому главу держави. Але навіщо йому це? А тому, що президента не переоберуть на другий термін, — рейтинги чітко це показують. І ставши в опозицію до президента, головний есбеушник хоче набрати собі балів, щоб залишитися в кріслі після зміни влади. 

— Він домовився з кимось із кандидатів? — спитав Едем. 

На мить обличчя Гарди осяяла усмішка — наче летюча рибка мигнула за склом ілюмінатора, — ця розмова натяками давала йому насолоду. 

— Ми з’ясуємо, — пообіцяв він. 

Едем відкрив ноутбук, натякаючи Гарді, що можна покликати високе зібрання назад, і відсунув гардини. Вікно, низ якого застеляло гниле листя, виявилося дном неглибокого колодязя. Небо було чисте. 

Він не міг перекласти цей вибір на іншого. Існував третій варіант, який дуже не сподобається главі СБУ, — передати керування операцією військовикам. Щоправда, якщо