Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Військові згрупувалися навколо столу, очікуючи на рішення головнокомандувача. Вони давали йому стільки часу, скільки потрібно. 

Едем повернувся до столу. 

— Я передаю ситуацію під контроль міністерства оборони, — сказав Едем, звертаючись до глави СБУ. Той спробував заперечити, мовляв, оскільки так вирішив президент, то вони й самі можуть усе зробити, але Едем зупинив його помахом руки й обернувся до міністра Рідчука. — Витягніть звідти наших хлопців. 

У першу ж годину свого перебування в президентському кріслі Едем вибрав дію. 

Повертатися в ліжко не мало сенсу, і Едем рушив у кабінет. Треба було зібратися з думками й дати декому прочухана. Григорій Гарда йшов за ним. На натяки Едема, що йому треба побути на самоті, він не реагував. 

— Це слон на бе чотири, — заявив Гарда, коли вони піднялися на другий поверх. — Слон, який тримав пішака. 

З’ясовувати, що це означає, Едем не мав жодного бажання. 

Незважаючи на ранню годину, секретарка вже була на місці. Зібравши волосся й емоції у вузол, вона підв’язувала лимонне дерево в діжці. Кавовий апарат скреготів у п’ять кінських сил, наповнюючи приймальню запахом робочого ранку. 

— Залишила пошту на вашому столі. Хочете кави? — запропонувала вона. 

По обличчю Гарди пробігла гримаса невдоволення. Відчувши, що видав свої переживання, він скривився і проковтнув слину, як при печії. Хоча, можливо, Едемові здалося, і голову його адміністрації справді мучила печія. 

Едему не доводилося бувати в президентському кабінеті, та, по правді, зайшовши сюди як глава держава, він не відчув трепету. Поставив ціпка на спеціальну підставку з мореного дуба біля входу — рух був автоматичним, і потім йому знадобилося кілька секунд, аби прийняти той факт, що його мозок частково діє за установками людини, у тілі якої він опинився. 

Так само механічно Едем пройшов до столу — глянути на кореспонденцію. Мабуть, так щодня робив президент. Кілька розпечатаних білих конвертів, кутик листівки із зображенням моря, ранкові газети. 

Гарда став поруч із ним і розгорнув складений навпіл бізнес-щоденник, щоб вони обоє могли побачити обкладинку цілком. Не виявивши нічого цікавого, голова адміністрації почав шумно розставляти інкрустовані сріблом фігури на важкій шаховій дошці. Періодично він зупиняв погляд на дзеркалі навпроти, наче потрібна йому схема була накреслена помадою на склі. 

Едем умостився не за робочий стіл — із масивним малахітовим письмовим приладдям, із лампою на золоченій ніжці, із мармуровим прес-пап’є, з апаратами зв’язку й ультрабуком, — а на шкіряний диван. Нога незвично нила, і Едем, закотивши холошу, узявся її масажувати, заодно оглядаючи кабінет у кольорах малахіту, темного золота й паленої умбри. Усе тут здавалося важким, млявим і безглуздо дорогим. Від картин в опуклих рамах на стінах Едем скривився — це були переважно натюрморти, а вони завжди здавалися йому не більш ніж чернетками, якими художник налаштовує себе на справжню роботу. Книжки в шафі були розкладені за кольором, із чого ставало очевидно: їх зібрали тут для інтер’єру, а не для читання. Попільничка на столі здавалася такою новою, наче її жодного разу не використовували за прямим призначенням. 

— Небо ясне, — Гарда закінчив вибудовувати шахову композицію й почав перебирати папери на столі. 

Едем опустив холошу. Гарда склав папери в акуратний стос — щоб і краєчка не стирчало. 

— Б’юся об заклад, буде дощ, — заперечив Едем, не тому, що довіряв метеопатії більше, ніж ясному небу за вікном, а бажаючи осадити самовпевненого главу адміністрації. 

Гарда пірнув у бокову кімнату й повернувся через хвилину з медичним саквояжем, із пузатої утроби якого на стіл перемістилися дві баночки з пігулками й непочата пляшечка «Евіану». Гарда витрусив по таблетці в попільничку й налив пів склянки води. 

— Мазь знадобиться? 

Від мазі Едем відмовився, а склянку опорожнив. 

— Я звільнив для вас другу половину дня для підготовки до недільних дебатів. Через п’ятнадцять хвилин зберуть сніданок. Через сорок вісім хвилин — нарада з силовиками, — Гарда говорив закотивши очі, наче весь розклад був вибитий у нього на внутрішньому боці повік. — Об 11:00 — телефонна розмова з президентом Азербайджану. Об 11:35 — зустріч із главами фракцій. О 13:00 — обід із саудівським… 

— Скасуйте розмову, — перебив його Едем. 

— …послом, — усе ж закінчив Гарда. 

— Об одинадцятій мені треба бути на похороні. Та й узагалі, скасуйте на сьогодні всі переговори. Мені зле. Публічні заходи сьогодні є? 

Останнього запитання Гарда ніби й не почув, але згадка про похорон, схоже, його неприємно вразила. Може, тому що була цілковитою несподіванкою, а несподіванок він не любив. 

— Мою участь у публічних заходах теж скасуйте, — чітко розпорядився Едем. 

Він розумів, як можуть вульгаризувати похорон державна охорона, свита й камери, якщо він вирушить на цвинтар як президент. Але не поїхати на прощання з Фростовим він не міг. 

— Я б не хотів, щоб про цю поїздку стало відомо. І взагалі, введіть ослаблений режим охорони — вважатимемо сьогоднішній день таким, коли нічого не стається. Зі мною нічого не стається, — уточнив він, згадавши, з чого почався ранок. 

Гарда зашурхотів у саквояжі. Це тривало так довго, що Едем вирішив — голова адміністрації просто змішує все, що там є, але думки його деінде, мабуть, у важких спогадах. Зрештою, він витягнув блістер з пігулками. 

— Хороші заспокійливі, — бадьоро сказав Гарда. Він знову був у цьому кабінеті й нічого не питав про те, на чий похорон збирається президент. — Роблять швейцарці, хоча, здавалося б, чого їм хвилюватися? У нас ще не сертифіковані, але на чорному ринку вже жваво торгують індійськими дженериками, разів у п’ятнадцять дешевшими за оригінал. 

Едем відмахнувся. Тоді Гарда витягнув пляшечку. 

— Тримає голову ясною. Наше виробництво. 

Едем відмовився б і від неї, але етикетка видалася йому знайомою. Блакитний метелик, якого ще не встиг підхопити вітер. З несподіваним для Гарди хвилюванням він узяв запропоновану пляшечку. Вертів її так і сяк, роздивлявся, урешті відкрутив і викотив на долоню жовту пігулку. Вона пахла, як дитячі ліки від кашлю. 

— Це що за блакитний метелик? 

Відповідь Гарди здивувала: 

— Морфо. Хоча виробники напевно називають його просто