Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

— Ціную ваші енциклопедичні знання, але що він означає? 

— Символ позбавлення від усіх хвороб, — відповів Гарда і, зрозумівши врешті, чого від нього хочуть, додав: — Це логотип компанії-виробника. 

Едем не помилився: саме цього метелика він бачив учора. 

— Ви чули про ураження Мітча? — Гарда вже вдихнув повітря, готовий дати довідку: схоже, знання в небагатослівного голови адміністрації були справді енциклопедичні. — Мені вистачить «так». Днями я тримав у руках ліки від нього. Наскільки мені відомо, його розробляла компанія «Фарм-Ф’юче», але на пробірці був цей самий логотип із блакитним метеликом. Можливо, це просто збіг, але з’ясуйте для мене, що до чого. Якнайшвидше. Сьогодні. 

Гарда знову закотив очі, запам’ятовуючи інформацію. 

— «Фарм-Ф’юче», — повторив він. 

Едем відклав жовту пігулку в попільничку — день міг бути багатим на сюрпризи, — і повернув флакон. 

— Почніть прямо зараз, до сніданку, — Едемові не треба було виразно дивитися на двері, щоб натяк дійшов до адресата. 

Гарда виходив виклично довго: зібрав ліки, повернув саквояж на місце, знову поправив кореспонденцію, переніс на журнальний столик пульт від телевізора. 

— Після обіду готуємося до дебатів, — нагадав він, перш ніж зачинити за собою двері. 

Едем прислухався до його кроків, але звукоізоляція в кабінеті була зроблена на славу. 

Ніколи раніше Едем не замислювався, який вигляд має кабінет глави держави, — але зараз він почувався розчарованим. І причина полягала не в залишках радянського неокласицизму, що проглядався в панелях, помпезних кріслах, ліпнині на стелі, у шпалерах і килимах, — тут не було відчуття сакральності. У цій кімнаті вирішувалося майбутнє країни, але прибери звідси державні стяги і спецзв’язок, і можна легко уявити тут рядового директора невеликого заводу, який, сидячи на краєчку крісла, роздає вказівки своїм підлеглим. 

Що справді могло вразити — це панорама центру Києва, що відкривалася з четвертого поверху. Та Едем устиг лише звернути увагу на скульптуру Берегині, шпилі церков та Дім з химерами, як ліворуч від нього пролунало: 

— Як символічно, чи не так? 

Едем здригнувся, від голосу джина по тілу побігли мурахи, а той продовжив: 

— Химери під президентським вікном. Щоденне нагадування про примарність людських надій. 

Сьогодні Саатчі з’явився у дзеркалі над шаховим столом. Він був у заломленому з одного боку капелюсі з чорними перами, у темно-зеленому мисливському плащі та полотняній білій сорочці з коміром навипуск. Однією рукою джин тримав коротку двостволку, яку обіпер на плече дулом угору, другою — по черзі завивав кінчики витягнутих руркою вусів. 

Але Едем не був налаштований на порожню балаканину. 

— Я чекав, що ти з’явишся, — сухо сказав він. 

— О, хід білих, — джин нахилився ближче до шахової дошки. — Ба! Та це ж 23-я партія Стейніца з Чигоріним. Візьми в руку слона. Візьми! Ну як хочеш. Чигорін от узяв. Слон іде на бе чотири, залишаючи пішака без жодного захисту. Прекрасний у своєму ідіотизмі хід. Стейніц не вірить своєму щастю: супротивник вів перед у цій партії, а тепер піймав таку ґаву. Треба тільки впертися турою в короля. Мат в один хід. Виграна партія, виграний матч, Стейніц залишається чемпіоном. 

Натхненна промова виявилася марною — розстановка фігур Едема не цікавила. 

— Про що ти взагалі думав? — різко сказав він. 

Пера на капелюсі джина, які пишно розвіювалися на нереальному вітрі, враз обм’якли, стали як желейні, і розтеклися по капелюху. Вуса обвисли. Двостволка стала гумовою і схилилася джинові на плечі. 

— Я думав, ти мене чекаєш, тому й з’явився, — тепер Саатчі не був бравим хлопцем. 

— Президентом?! — Едем махнув рукою в бік державних стягів, вищих за нього. — Ти запросто зробив президентом сторонню особу! Людину, яка не працювала у сфері державного управління. Людину, яка ніколи не керувала навіть невеликою компанією. Юриста, в якого за всю кар’єру навіть не було толкового, чесного, гучного судового процесу… 

— Та що там говорити, просто невдаху! — вставив Саатчі. 

— Так, невдаху! Невдаху! І я маю ухвалювати державні рішення? 

Саатчі підняв брову, демонструючи, що він думає про рівень рішень, які ухвалюють у цьому кабінеті. 

— Президент — це не найрозумніший, не найгідніший і не найдалекоглядніший із вас. Це просто людина, яка зуміла скористатися шансом, не більше, — заявив він. 

— Двадцять хвилин тому мені довелося вирішувати долю реальних людей. Живих людей. Не білих і чорних фігур. Людей із плоті та крові. І якщо я помилився, це означає: я прирік їх на смерть. 

Едем махнув рукою, і шахові фігури розлетілися кімнатою, як сніп іскор, тільки чорний пішак укляк сиротою на краю дошки. 

— Така була домовленість: слава, гроші, влада, — ображено сказав джин. — Щось я не чув скарг, коли ти рвав струни на стадіоні чи домовлявся про угоду на сотню мільйонів. 

— Там у мене був вибір. Від мого рішення не залежали людські життя. 

— Ти впевнений? — спитав джин із недоброю посмішкою. — Ти досі вважаєш, що можна махати крилами й не накликати бурю? Що люди існують самі по собі й можуть не відповідати за свої вчинки, якщо не було виявлено очевидних наслідків? Що піщинка в замку не повинна вважати себе причетною, якщо її рух зруйнує всю конструкцію? 

Едем узяв із дошки самотнього пішака. 

— Можна, і все моє життя — тому доказ, — сказав він шаховій фігурі. — Можна день при дні тягти камінь угору й одного вечора опинитися біля дзеркала — з чорним пістолетом і чорними думками. Та що ми, по суті, можемо? Прожити сто років, щоб із останнім ковтком води збагнути: світ — як пейзаж за вікном — змінювався не з твоєї волі. Усе, що ти міг, — залишити після себе дерево, дім та нащадків, які завтра теж востаннє візьмуть склянку з водою. Ти не обраний. Ти звичайна людина, яка намагалася, але не змогла. Життя — це речення, яке ніколи не закінчується знаком оклику, — завжди крапкою. Любов? У кінці цього речення — жирна крапка трагедії, зради, розчарування, буднів. Пристрасть? Тут справа закінчується невдоволенням, звичкою або новими пошуками. Хоча кому я це кажу? Що ти, мешканець потойбічного світу, можеш знати про любов і розлуку, про устремління й розчарування, про гнів і ненависть, про здобутки і втрати? Ти володієш вогнем, але хіба ти можеш знати, як це — коли ти згораєш ізсередини? 

— Це я не знаю?! — ці слова