Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Ганна навіть припустила, що Віолетта вирішила пожартувати над нею або принизити, заманивши під хибним приводом. Роздратована, вона вже була готова покинути цю чудову урочистість, коли побачила, що Віолетта, помітивши її присутність, підхопила під руку якогось чоловіка і попрямувала до неї. За ними йшла ще група людей у розкішному одязі.

Спочатку Ганна заціпеніла, а потім її охопила паніка, побачивши єхидну посмішку свого колишнього чоловіка Леоніда в цій компанії. Усе-таки Віолетта надумала підлості. Ганна навіть хотіла було повернутися на кухню, але відступати було пізно - група вже наблизилася і привітала її.

Як і обіцяла Віолетта, гості почали навперебій розхвалювати Анну, щиро захоплюючись її новаторським підходом до приготування всім знайомих страв. Ганна скромно приймала компліменти, намагаючись не виказувати, що присутність колишнього чоловіка, якого вона, як і раніше, ненавиділа, діяла їй на нерви.

Ганна не бачила свого колишнього чоловіка Леоніда майже рік - відтоді, як він одружився з іншою й остаточно викреслив її та їхню доньку зі свого тепер успішного і забезпеченого життя. Цей успіх і багатство йому, звісно ж, гарантував ресторан, який вони разом підіймали практично з нуля майже десять років.

Придивившись до Леоніда, Ганна помітила в ньому значні зміни. Він ніколи не був красенем - високий, худорлявий, з лисиною, що зароджувалася, якої так соромився, і зламаним у бійці довгим носом. Але тепер, мабуть, дотримуючись порад молодої дружини і заради демонстрації свого нового статусу, Леонід змінився.

Він зробив пересадку волосся, і його колишня лисина милостиво заросла. Навіть його ніс, колись понівечений у бійці, набув більш прямого, витонченого вигляду - ймовірно, після дорогої пластичної операції. Погляд Ганни ковзнув по його вгодованій, ожирілій фігурі - ще одна явна ознака нового, забезпеченого і безтурботного життя.

Вона мимоволі порівняла цього доглянутого, розкутого чоловіка з тією виснаженою, загнаною людиною, яка колись кидала всі сили на досягнення успіху. Нинішній Леонід більше нагадував ситого індика, що став продуктом їхньої спільної праці, але присвоєного ним самостійно.

Його пихата постава і єхидна посмішка видавали його відчуття переваги й насолоди своїм новим статусом. Леонід абсолютно очевидно ні краплі не жалкував про минуле, коли вони разом пробивали собі дорогу до успіху. Печаль вдарила їй у груди при спогадах про те, скільки зусиль вона теж вклала в їхню спільну справу, якою він тепер так завзято користувався. Зверхня посмішка Леоніда зайвий раз доводила, що він насолоджувався своїм новим статусом і ні краплі не шкодував про минуле.

Гості почали ставити Ганні запитання про її кулінарну майстерність, і вона намагалася відповідати стримано, зберігаючи гідність і самовладання, попри лють, яка клекотіла всередині через присутність колишнього чоловіка.

Коли її запитали, де і коли вона навчалася кулінарного мистецтва, Ганна спрощено відповіла, що це був довгий шлях самовдосконалення і досвіду. Вона не стала вдаватися в подробиці своєї кулінарної освіти, справедливо вирішивши, що її страви говорять самі за себе.

На запитання, чи відточувала вона майстерність на власній ресторанній кухні, Ганна знову ухилилася від прямої відповіді. Вона помітила лукавий блиск в очах Леоніда, ясно даючи зрозуміти, що він прекрасно знає справжню відповідь. Однак Ганна не бажала вдаватися в ці спогади перед незнайомими людьми.

Замість цього вона віртуозно змінила тему, почавши розхвалювати вишуканість страв і вправність кухарів, які приготували цей бенкет. Її голос звучав рівно і спокійно, хоча всередині клекотала ціла буря емоцій - образа, досада, ненависть до Леоніда.

На щастя, увага гостей перемикнутися на сцену, де вже красувалася співачка. Її чарівне сопрано, подібне до гірського струмка, і чарівна мелодія арії миттєво поглинули всіх присутніх. Віолетта, вміло користуючись моментом, поспішила за гостями, розчиняючись у натовпі.

Ганна ж, не вшанувавши колишнього чоловіка й поглядом, гордо скинувши підборіддя, попрямувала до свого робочого місця. Однак  Леонід, немов хижак, що відчув запах здобичі, наздогнав її, перегородивши шлях. Схопивши Ганну за лікоть своєю чіпкою рукою, він змусив її різко зупинитися і подивитися на нього. У його темних очах горіли сталеві іскри люті, а голос був твердий і скрегочучи: - Не поспішай, нам потрібно дещо обговорити.

Ганна, тремтячи від люті, немов дика степова кішка, вирвала руку з його залізної хватки.

- Про що нам говорити? - прошипіла вона крізь зціплені зуби, намагаючись стримати тремтіння в голосі, але марно зрадивши його внутрішнє сум'яття.

- Як ти посміла влізти сюди?! Забрати в мене цього замовника! Ти що, геть знахабніла ?" - його слова шмагали, наче батіг, обпалюючи обличчя Ганни.

Вона аж задихнулася від обурення, її груди бурхливо здіймалися.

- Який же ти мерзенний покидьок! - випалила вона з лютим блиском в очах.

- Я розчавлю тебе, як комаху, - із загрозливим шипінням пообіцяв Леонід, нахиляючись ще ближче. Його очі налилися кров'ю від сказу. - Чи тобі мало того, що ти вже отримала від мене?

Ганна була готова плюнути йому в обличчя, але стрималася, перемагаючи хвилю люті, що накочувалася. Вона дивилася на Леоніда тепер зовсім іншими очима - очима жінки, яка нарешті викинула з голови образу і подивилася в обличчя реальності. Треба визнати, що Леонід завжди був покидьком до мозку кісток, от тільки вона надто ідеалізувала його, марно намагаючись змінити й пом'якшити його черству натуру.

І поки він був бідний, здавалося, в ньому не проглядало ні жадібності, ні підлості. Але варто було йому скуштувати смак великих грошей, як усі його справжні вади вилізли назовні, немов прогнилі нариви - жадібність, зарозумілість, грубість. Ганна нарешті скинула завісу з очей і побачила його таким, яким він є насправді - безпринципним, жадібним хижаком, готовим пошматувати все живе на своєму шляху заради наживи.