Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

Чомусь саме в цей момент Ганна зрозуміла, що їй більше нічого втрачати. Вона не дозволить йому більше ні маніпулювати собою, ні принижувати її гідність.  Скинувши підборіддя, вона подивилася прямо в його налиті отрутою очі.

- А знаєш що, Ле-е-нчіку, - простягнула вона, заздалегідь знаючи, як його дратує таке звернення, адже в дитинстві його владна мати завжди жартівливо звала його так, навіть коли йому виповнилося вже сімнадцять. - Я навіть тобі вдячна за те, що ти так жорстоко обійшовся зі мною і зрадив усі мої сподівання, розбив ілюзії та вирвав зі світу комфортного самообману.

Леонід навіть відхилився назад від подиву, скрививши губи в гримасі відрази й обурення. Як ця жінка сміє говорити з ним таким тоном?

- Поки я була за тобою одружена, ти весь час переконував мене, що за тобою я як за кам'яною стіною, і без тебе в мене нічого не вийде, - продовжувала Ганна, її голос дзвенів, а очі блищали від внутрішнього вогню.

- Але тепер, після всіх твоїх підлостей і випробувань, які ти мені влаштував, після того, як підло відібрав у мене все, що я цінувала і заради чого жила, я усвідомила, що нічого мене тепер не лякає і не жахає. І тепер я сама собі кам'яна стіна і могутня гора!

Її груди здіймалися від емоцій, що переповнювали, щоки горіли жарким рум'янцем. Вона зробила крок уперед, майже впритул до Леоніда.

- І що б ти мені не говорив, як би не намагався залякати, я доведу тобі, що ти не правий! Тому що правда за мною, а значить, і справедливість буде на моєму боці!

- Іш-ш-ш-ш ти яка, - усміхнувся Леонід, приховуючи розгубленість за маскою награної переваги. - І справді осміліла. Тільки я тепер теж не потерплю, щоб ти плуталася в мене під ногами та розпускала плітки про те, що начебто я в тебе відібрав ресторан. Адже всім із самого початку було зрозуміло, що в ресторані головний - я!

Охоплені протистоянням, вони не одразу усвідомили появу Олега Громова, який ніби матеріалізувався з повітря. Його бездоганний костюм і харизма випромінювали впевненість, робили його цілковитою протилежністю її колишньому чоловікові, який більше скидався на вгодованого індика.

Олег став між нею і Леонідом, немов блокуючи шлях останньому до Анни. Вона припустила, що Громов, помітивши напругу між нею і Леонідом, вирішив втрутитися, поки все не вилилося у відкриту сварку на очах у всіх.

Але Громов з'явився зовсім не через це. Помітивши Анну в компанії незнайомця, який до того ж дозволив собі до неї доторкнутися, він не міг залишитися байдужим.

Він був змушений покинути Софію, яка несподівано для нього з'явилася на банкеті. Хоча до розлучення її було не заманити на подібні заходи, але сьогодні вона чомусь зробила виняток.

Леонід, помітивши Громова, миттєво трансформувався. Спотворене злістю обличчя вмить змінилося лицемірною посмішкою. Покірним голосом він вимовив:

- Олеже Олександровичу, який прекрасний вечір!

У його очах читалася суміш страху і улесливості.

Громов натомість обдарував його крижаним поглядом, від якого по спині Леоніда пробіг холодок. Але потім, обстеживши Леоніда з ніг до голови, зрозумів, хто стоїть перед ним, і пом'якшав.

- Леоніде, - пророкотав він, - що ви тут робите?

Леонід же, намагаючись не видати свого хвилювання, підлесливо посміхнувся:

- Мене Віолетта запросила, Олеже Олександровичу. Мій ресторан довгий час тісно співпрацював із вашою компанією, нехай цього разу це не так, але я не міг пропустити цю грандіозну подію.

У голосі Леоніда звучала фальш, але Громов, схоже, не звернув на це уваги. Натомість він уважно подивився на Ганну, яку не бачив кілька днів, і очі якої, як колись, або навіть ще сильніше, вабили його. Олег помітив, що вона схвильована і напружена. Він логічно вирішив, що причина в Леоніді.

- Ви знайомі? - запитав він, звертаючись до Ганни тоном, у якому відчувалося ледь помітне занепокоєння.

Вона трохи зніяковіла, немов прикидаючи, чи варто відкривати цю частину свого життя, але потім сміливо підвела на нього очі, зустрівшись із його уважним поглядом.

- Ще й як! Леонід мій колишній чоловік і батько Насті, - відповіла вона, старанно приховуючи тремтіння в голосі.

Сказати, що Олег здивувався - нічого не сказати. Він подивився на колишнього чоловіка Ганни, про якого, мабуть, непогано знав, з таким жорстким презирством і засудженням, на яке був здатний, зрозумівши, що ця людина із себе становить. Громов із граничною ясністю збагнув, що Леонід, власник найкращого ресторану в місті, жив ні в чому собі не відмовляючи, в той час, як його колишня дружина і донька мешкали в вельми обмежених умовах.

Громов був людиною принциповою і твердо дотримувався переконання, що навіть якщо чоловік і змушений був піти з сім'ї, він однаково зобов'язаний забезпечувати матеріально, якщо не дружину, то вже дочку так точно.

Леонід же, збитий з пантелику очевидно негативною реакцією Громова на цю інформацію, деякий час мовчав, стискаючи й розтискаючи кулаки.

Він заметушився і собі, прикидаючи, яким чином Громов міг познайомитися з Ганною. Але вона, ніби прочитавши його думки, повідомила:

- Льончику, а пам'ятаєш, я дзвонила тобі й казала, що Настя з хлопцем познайомилася, і його сім'я запросила нас у ресторан? Так от, це Олег і його дружина нас запрошували.

Очі Леоніда розширилися до такої ступені, що ледь не вилізли з орбіт, коли він зрозумів, яку приголомшливу можливість втратив. Зібравшись, він заспівав із куцою щасливою посмішкою на обличчі, звертаючись до Олега:

- Яка чудова новина! Моя дочка і ваш син... - він мрійливо протягнув останні слова. - Яка жалість, що я, на жаль, того дня перебував у відрядженні.

Але тут із глузливою посмішкою втрутилася Ганна:

- Льончику, ти запізнився, діти вже розійшлися.

Леонід зблід, ніби в нього з рук вирвали мільйон доларів.

- Як розійшлися? - приголомшено видавив він, його райдужні мрії про вигідний союз розсипалися на порох.