Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

— Звідки ти дізнався?　

— Перстень, — сказав Трістан. — Мені видалось це дивним: вона носила таку прикрасу сорок років і ані сама не здогадалася, ані їй хтось не підказав, що це не срібло, а платина? А найперше камінь! Він не схожий на берил. Рожевий діамант такого розміру й такої якості не купиш у ювеліра за рогом. Такі камені — надзвичайна рідкість! Я не дуже повірив у розповідь про блошиний ринок, як і мій дідусь. Тому я зробив кілька фотографій каменя, а мій дідусь надіслав їх… ну… своєму другові. Ми думали, що зіштовхнулися просто з парочкою досвідчених шахраїв. Нам і на думку не спадало, що це можуть бути небезпечні викрадачі. Та коли ти мені два дні тому розповіла про викрадача з Ґранд-готелю, то я справді забив на сполох.　

— Я не розумію. — Ніжки Даші знову стали теплими, і я зосередилася тепер на її рученятах.　

Трістан прихилився спиною до дверей.　

— Мій дідусь одразу згадав про випадки з викраденнями, оскільки злочинці діяли дуже незвично — окрім готівки, завжди вимагали ще й цінні речі, виявляючи при цьому дуже гарний смак. Вони точно знали, чим володіють батьки жертви, від прикрас і картин до скрипки Страдіварі. Це все коштувало мільйони доларів. Процес забрав, на жаль, чимало часу, та перед самим балом ми нарешті отримали інформацію від друга. Він по фото порівняв наш рожевий діамант з іншими схожими, які вважалися викраденими. Сумнівів не залишилося: камінь в обручці пані Людвіг був колись у брошці, якою володіла сім’я видавця. їхню маленьку донечку викрали 1997 року з п’ятизіркового готелю на Лаго-Маджоре.　

Мені знадобилося кілька секунд для того, щоб мій мозок опрацював цю інформацію.　

— Виходить, завдяки цьому персню їх обох можна викрити? Який неймовірний збіг, що твій дідусь гемолог і відпочиває саме у цьому готелі, в якому… — Я замовкла.　

Трістан усміхнувся.　

— Знаєш, що справді було неймовірним збігом? Те, що Стелла Єгорова викрала цей перстень. Якби не це, то в пані Людвіг не виникло б потреби розповідати небилиці про блошиний ринок. І мені ніколи б не закралася підозра, що з тими двома щось не те.　

— До біса багато збігів… — пробурмотіла я, гойдаючи Дашину руку в своїй. Трістан випадково дізнався про клептоманію Стелли Єгорової і тому зміг запідозрити її у крадіжці персня. Так само випадково він умів лазити фасадами будинків і таким чином без проблем вдерся до люксу, бо там теж випадково було відчинене вікно. А Стелла Єгорова випадково залишила перстень на нічному столику, замість заховати його в сейф. І дідусь Трістана, знову ж таки випадково, згадав про друга, який мав доступ до бази даних поліції.　

Ні, хай мені цього навіть не розказує.　

— Дідусь каже, що збіги — це насправді логіка Бога. — Трістан зітхнув, так ніби знав, що зараз відбувалося у моїй голові.　

— Хто ж ти насправді, Трістане? — вихопилося у мене.　

Він знову зітхнув.　

— Я тебе колись обманював, агент Фанні?　

Звідки я могла це знати? Доволі часто він відповідав мені запитаннями на запитання. Як-от зараз, наприклад. Я інстинктивно заступила собою тимчасовий прихисток Даші.　

— Ні, не обманював. — Він скинув піджак смокінга. — Власне, ти з перших секунд мене чарівливо обеззброїла… Чи то обеззбройливо зачарувала, як тобі завгодно.　

— Що ти робиш? — сердито запитала я.　

— Хочу показати тобі правду. Інакше ти мені не повіриш. — Трістан послабив свого елегантного чорного метелика і почав розстібати сорочку.　

Я ошелешено на нього витріщилася.　

— Ми з дідусем не випадково приїхали сюди відпочивати, — вів далі він. — Ми тут через діамант «Надежда». Й оскільки ситуація з Людвігами нас налякала, ми подумали, що вони можуть завадити нам його викрасти.　

Це не може бути правдою!　

— Ти що, справді готельний злодій? І твій дідусь також? Ви тут… ви хочете викрасти кольє? — запитала я, затинаючись, бо говорити нормально я просто не мала сили.　

— О, та з кольє ми вже розібрались. — Трістан одним драматичним рухом розіпнув на собі сорочку, і моїм очам відкрився його ідеальний чоловічий торс. А на його шиї пишалося кольє з двох рядів діамантів, посередині з одним великим, обрамленим блакитним каменем.　

Щоб не впасти, я сперлась на край Павелового столу для шиття.　

— Вражає, правда? — Майстерним рухом Трістан зняв кольє з шиї і простягнув його мені. — Третє око Калі. Бачиш, як воно виблискує? Ніби в ньому горить божественний вогонь. Хочеш приміряти?　

Я ступила крок назад.　

— Ні, не хочу. Я хочу… — Так, чого ж я, власне, хотіла? Втекти? Викликати поліцію? — Я хочу, щоб це все виявилося неправдою, — пошепки закінчила я речення.　

— Усе гаразд, Фанні! — Трістан глянув на мене. — Ми нічого не крали. Ми всього лише піклуємося про те, щоб речі потрапляли до своїх справжніх власників. Цей камінь має знаходитися в таємному храмі індійського міста Мадурай. Звідти його викрали, і туди, до богині Калі, він і повернеться. Він не призначений для людей.　

— Ти що — фанатик якоїсь язичницької секти? — запитала я і ступила ще крок назад.　

Трістан розсміявся і вмить став знову справжнім Трістаном, якого я знала, — веселим і зверхнім.

Він покрутив прикрасу в руці, і блакитний камінь замерехтів у світлі.　

— Боже, ні! Та я, власне, працюю на таємну спільноту, котра… скажімо так, зацікавлена у тому, щоб відновити справедливість. Заради збереження світової рівноваги.　

— Ілюмінати? — затинаючись, запитала я.　

— Ні. Хоча, можливо, кілька з них і є ілюмінатами. Послухай: нікому не бракуватиме того кольє. Стелла Єгорова там, угорі, на балі, одягнена в оманливо справжню копію, навіть про це не здогадуючись. А мій дідусь запевнив її у тому, що в неї навколо шиї найкрасивіший і найдорожчий діамант у світі. Чоловік зі страхової компанії думає, що все в повному порядку. Вони помітять, що він несправжній, тільки тоді, коли захочуть його знову продати. Чого, сподіваюсь, вони ніколи не зроблять. Діаманти, що зараз у копії, нічим не поступаються оцим. Лише найбільшому ми не знайшли заміни, тому на його місці подібний, із цирконію.　

Десь у підвалі грюкнули двері. Ми обоє здригнулися.　

— Нам треба спробувати потрапити назад до цивілізації, — сказав Трістан, ніби нічого не сталося. — Як ти гадаєш, котра зараз година?　

Я й уявлення не мала, скільки часу могло минути відтоді, як Трістан у люксі затулив мені рота. Та, враховуючи все, що трапилося, мабуть,