Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Але якщо КДБ дізнався… тоді б усе вийшло назовні вже давно.

— Правильно міркуєте. Проте не забудьте, що саме в той час розпався Радянський Союз і КДБ розпустили. Що у них зірвалося, ми не знаємо. Можливо, операцію спланували, але відсунули на безрік. КДБ завжди відрізнявся умінням фальсифікувати документи і поширювати дезінформацію.

— Але що ставив собі за мету КДБ такою фальсифікацією…

— Цього ми теж не знаємо. Метою, очевидно, могло бути прагнення зганьбити шведський уряд.

Екстрьом ущипнув себе за нижню губу.

— Отже, ви говорите, що медичний огляд Саландер вірний?

— О так. Безсумнівно. Якщо висловитися неофіційно, Саландер абсолютно божевільна. Можете бути впевнені, в закриту лікарню її відправили цілком справедливо.

— Унітази, — з сумнівом мовила виконуюча обов’язки головного редактора Малін Ерікссон. Судячи з голосу, їй явно здавалося, що Хенрі Кортес її розігрує.

— Унітази, — кивнувши, повторив Хенрі Кортес.

— Ти хочеш опублікувати статтю про унітази? У «Міленіумі»?

Моніка Нільссон раптом недоречно розреготалася. Вона бачила, як він з погано приховуваним ентузіазмом прямував на п’ятничну нараду — в ньому легко було розпізнати журналіста, що вже підготував матеріал.

— Добре, поясни.

— Все дуже просто, — сказав Хенрі Кортес. — Найбільша галузь промисловості Швеції — будівництво. Цю галузь практично неможливо перемістити за кордон, хоча компанія «Сканска» і вдає, що має в Лондоні офіс і таке інше. Будувати будинки все одно доводиться в Швеції.

— Так, але в цьому немає нічого нового.

— Звичайно. Але частково новим є те, що будівельна галузь на пару світлових років відстає від решти промисловості Швеції щодо конкурентоспроможності та ефективності. Якби компанія «Вольво» виробляла так автомобілі, то нова модель коштувала б близько одного або двох мільйонів крон за машину. Для будь-якої нормальної галузі головне — зниження собівартості. Для будівництва ж — навпаки. Їм начхати на зменшення собівартості, унаслідок чого ціна за квадратний метр збільшується, і держава субсидує їх з податкових коштів, щоб ціна остаточно не зашкалила.

— То хіба тут є якийсь матеріал?

— Чекай. Це складно. Якби, наприклад, розвиток ціноутворення на гамбургери з сімдесятих років ішов аналогічно, бігмак коштував би близько ста п’ятдесяти крон або й більше. Не хочу навіть думати про те, скільки б довелося заплатити за нього з картоплею і колою, але моєї зарплати в «Міленіумі» надовго, здається б, не вистачило. Скільки з тих, що сидять за цим столом, пішло б у «Макдоналдс» купувати гамбургери по сотні?

Всі промовчали.

— Логічно. А коли «Нордік констракшн компані»[23] нашвидку споруджує декілька блокових коробок у районі Госхага на острові Лідінге, вона бере за трикімнатну квартиру по десять чи дванадцять тисяч крон на місяць. Чи багато хто з вас викладе таку суму?

— Мені це не по кишені, — сказала Моніка Нільссон.

— Так. Але ти вже мешкаєш у двокімнатній квартирі, яку тобі двадцять років тому купив батько, і якщо захочеш її продати, то отримаєш близько півтора мільйона. А що робити двадцятирічним, які хочуть з’їхати від батьків? Для них це надто дорого. Отже, вони винаймають житло або залишаються сидіти з матусею до самого виходу на пенсію.

— При чому тут унітази? — поцікавився Крістер Мальм.

— Я зараз до цього підійду. Питання в тому, чому житло так з біса дорого коштує? Та тому, що ті, хто замовляє будинки, не знають, як це треба робити. Простіше кажучи, житлово-комунальне підприємство дзвонить будівельній компанії, типу «Сканска», повідомляє, що хоче замовити сто квартир, і запитує, скільки це коштуватиме. «Сканска» все обраховує і дає відповідь, що це стане, скажімо, в п’ятсот мільйонів крон. Відповідно, ціна квадратного метра виявиться близько ікс крон, і в’їхати в квартиру коштуватиме десять штук. До «Макдоналдса», зрештою, можна не ходити, але жити десь треба в будь-якому разі, отже, тобі доведеться платити, скільки скажуть.

— Хенрі, дорогий… ближче до справи.

— Але ж це і є справа. Чому вселитися в страхітливі будинки в районі Хаммарбюхамнен коштує десять штук? Та тому, що будівельним фірмам байдуже до зниження собівартості. Клієнт однаково заплатить. Значну частину вартості складають витрати на будматеріали. Торгівля будматеріалами здійснюється через оптовиків, які призначають власні ціни. Оскільки жодної справжньої конкуренції немає, одна ванна коштує в Швеції п’ять тисяч крон. Та ж ванна, від того ж виробника коштує в Німеччині дві тисячі крон. Жодною розумною додатковою вартістю різницю в ціні не пояснити.

— Гаразд.

— Дещо про це можна прочитати в звіті урядової комісії, що займалася питаннями вартості будівництва наприкінці дев’яностих років. Відтоді мало що змінилося. Жодних переговорів про невідповідність ціноутворення з будівельними фірмами не проводиться. Замовники покірно оплачують вартість, і кінець кінцем увесь тягар витрат лягає на плечі мешканців або платників податків.

— Хенрі, унітази?

— Те незначне, що поліпшилося від часів Комісії з вартості будівництва, сталося на місцевому рівні, переважно за межами Стокгольма. Існують замовники, яким набридли високі ціни на житло. Типовий приклад — компанія «Карлскрунахем», яка будує дешевше за всіх інших, просто купуючи матеріали самостійно. Крім того, в справу втрутилася торговельна компанія «Свенск Хандель». Вони вважають ціни на будматеріали просто шаленими і намагаються полегшити замовникам отримання аналогічної, але дешевшої продукції. Це призвело до невеликого конфлікту на будівельній виставці в Ельвшьо рік тому. Компанія «Свенск Хандель» привезла туди хлопця з Таїланду, який продавав унітази приблизно по п’ятсот крон за штуку.

— Он як? І що?

— Найближчим конкурентом виявилася оптова компанія під назвою «Вітавара АВ», що продає справжні шведські унітази по тисячі сімсот крон за штуку. І мудрі замовники з муніципалітетів почали чухати потилиці, міркуючи, навіщо їм викладати тисячу сімсот крон, коли вони можуть купити такий самий унітаз із Таїланду за п’ятсот.

— Може, якість краща? — спитала Лотта Карім.

— А от і ні. Рівноцінна продукція.

— Таїланд, — промовив Крістер Мальм. — Це пахне дитячою працею або чимось подібним, що може пояснювати низьку ціну.

— А от і ні, — відповів Хенрі Кортес. — Дитяча праця використовується в Таїланді в основному в текстильній промисловості та у виробництві сувенірів. І зрозуміло, коли йдеться про постачання живого товару для педофілів. Це там стало справжньою галуззю економіки. ООН тримає дитячу працю під контролем, і я перевірив цю фірму. У них усе гаразд. Це велике сучасне і шановане підприємство з виробництва побутової техніки.

— Он воно що. Отже, ми говоримо про країни з низьким рівнем оплати праці, і, виходить, ти ризикуєш написати статтю, що бореться за витіснення з ринку шведського підприємства таїландським. Женіть утришия шведських робітників, закривайте підприємства та імпортуйте продукцію з Таїланду! Центральному об’єднанню профспілок таке навряд щоб сподобалося.

Обличчя Хенрі Кортеса розпливлося в посмішці. Він відкинувся