Читати книгу - "Стів Джобс"

— Хлопці, ви провалилися, — говорив Джобс, дивлячись прямо на тих, хто працював над Lisa. - Ви - команда Б. Гравці Б. Багато людей тут гравці класу Б, або навіть і В, і тому сьогодні ми відпускаємо декого з вас, щоби ви працювали у наших братських підприємствах тут, у долині.

Білл Еткінсон, який працював в обох командах, уважав це не лише грубим, а й нечесним.

— Ті люди працювали дуже старанно й були хорошими інженерами, — розповідав він.

Проте Джобс був щиро переконаний у тому, що називав найголовнішим уроком із Macintosh: потрібно бути жорстоким, якщо хочеш виховати команду гравців А.

— Надто легко миритися з гравцями Б, коли команда тільки встановлюється, але потім вони приваблюють ще кілька гравців Б, а згодом у команду приходять і гравці В, — пригадував він. - Робота у Macintosh навчила мене, що гравці А люблять працювати лише з гравцями А, тому не потрібно робити поблажок гравцям Б.

Джобс і Скаллі завжди могли переконати себе, що їхня дружба все ще така ж сильна, як і була. Вони заявляли про захоплення один одним дуже експресивно і часто скидалися на двох закоханих біля стенду з привітальними картками. Перша річниця з моменту початку роботи Скаллі відбулася у травні 1984 року, і, щоби відсвяткувати цю подію, Джобс запросив Джона на вечірку в Le Mouton Noir — елегантний ресторан на пагорбах, що розкинулися на південний захід від Купертіно. Скаллі здивувався, що Джобс запросив членів правління Apple і навіть деяких інвесторів зі східної частини США. Скаллі згадував, що, вітаючи його, «Стів сяяв на фоні всіх, кивав головою, а на його обличчі була усмішка Чеширського кота». Джобс розпочав вечерю підлабузницьким тостом.

— Найщасливішими двома днями в моєму житті були ті, коли Macintosh надійшов у продаж і коли Джон Скаллі погодився працювати у Apple, - говорив він. - Цей рік був найкращим у моєму житті, бо я дуже багато навчився у Джона.

І потім він показав Скаллі кадри пам’ятних подій того року.

у відповідь Скаллі розговорився про те, скільки радості йому принесло те, що він був Джобсовим партнером протягом останнього року. Закінчив він реченням, яке, чомусь, запам’ятав кожен за столом.

- У Apple є один лідер, - сказав він, — Стів і я.

Він подивився у протилежний бік кімнати, зловив погляд Джобса і помітив, що той усміхається.

- Ми наче спілкувалися один з одним, — згадував Скаллі.

Він також помітив, що Артур Рок та інші дивляться на них глузливо і навіть скептично. Вони вважали, що Джобс використовує його. Адже вони найняли Скаллі, щоби той контролював Джобса, а зараз стало очевидним, що все контролював Джобс.

- Скаллі настільки жадав Стівової похвали, що не міг піти проти нього, - пригадував Рок.

Тримати Джобса у полі зору і робити його щасливим, можливо, здавалося Скаллі розумною стратегією. Але він не усвідомлював, що Джобс за своєю природою був тим, хто не ділився контролем. Він не народився з шанобливим ставленням до інших. Він почав більше говорити про те, як потрібно управляти компанією. На зборах з приводу вибору стратегії 1984 року, скажімо, він проштовхував ідею, щоби компанія робила тендер на послуги відділу централізованих продаж і маркетингу. (Це означало б, для прикладу, що група Macintosh могла вирішити не користуватися послугами маркетингового відділу Apple і натомість створити свій такий відділ.) Здавалося, що нікому більше це не подобалося. Але Джобс і далі проштовхував цю ідею.

- Всі дивилися на мене і наче благали взяти ситуацію під свій контроль, посадити Джобса на стілець і заткнути йому рота, але я не зробив цього, - пригадував Скаллі.

Коли збори підходили до кінця, він почув, як хтось прошепотів: «Чому Скаллі не заткне йому рота?».

Коли Джобс вирішив побудувати мистецький завод у Фрімонті, щоби виготовити Macintosh, його жага до естетичності та контролююча натура зіграли злий жарт. Він хотів, щоб апарат був розмальований у яскраві відтінки, які і логотип Apple, але він стільки часу обирав відтінки, що директор з виробництва Мет Картер нарешті виготовив їх у звичному бежевому та сірому кольорах. Коли Джобс пройшовся виробництвом, він наказав, щоби машини перефарбували у кольори, які він хотів. Картер заперечив, адже це був точний механізм, перефарбування якого могло спричинити проблеми. І він виявився правим. Одна з найдорожчих машин, яку перефарбували у яскраво-синій колір, працювала неправильно, за що її прозвали «Стівова помилка». Врешті-решт Картер звільнився.

- йшло стільки енергії на боротьбу з Джобсом, і практично завжди для сварки навіть не було причини, шо я вирішив, ш;о з мене досить, - згадував він.

Як заміну Джобс приєднав до компанії Дебі Коулмен - запального, але доброго фінансового директора Macintosh, яка якось виграла відзнаку компанії за те, ш;о виявилася людиною, котра стала проти Джобса. Вона знала, як потурати його примхам, коли це було необхідно. Коли арт-директор Apple Клемент Мок розповів їй, шо Джобс хоче, шоби всі стіни були бідими, вона почала протестувати.

- Не можна, шоби стіни заводу були бідими. На них завжди буде пилюка та бруд.

- Немає такого бідого, який був би надто білим для Стіва, - відповів Мок.

їй довелося погодитися. Коулмен говорила, що з бідими стінами та машинами, розфарбованими у кольори веселки, підлога заводу «була схожа на вітрину Александра Колдера» (Адександр Колдер -відомий американський скульптор. - Прим. пер.).

Коли я запитав у Джобса про його надмірну увагу до вигляду заводу, Джобс відповів, що таким чином він проявляв своє прагнення досконалості:

Я міг прийти на завод, надягти білу рукавичку і почати перевіряти, чи є у приміщеннях пилюка. І я знаходив її всюди - на мащинах, на верхівках стелажів, на підлозі. І я просив Дебі прибрати. Я говорив, що ми повинні мати змогу їсти з підлоги на заводі. Це доводило Дебі до сказу. Вона не розуміла, чому так. І тоді я не міг цього пояснити. Бачиш, на мене дуже вплинуло те, що я бачив в Японії. Те, чим я захоплювався і чого не було в нас, — це відчуття командної роботи і дисципліни. Якщо у нас не було дисципліни і ми