Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Маринчина лялька 📚 - Українською

Читати книгу - "Маринчина лялька"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маринчина лялька" автора Зінаїда Валентинівна Луценко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 79
Перейти на сторінку:

Але він не віддав…


А у жовтні (Миросі вже було двадцять чотири роки), Максим знову сам зайшов до вагової будки й каже:

– Давай одружимося?

– Це з якого дива? – дивується Мирося, бо ніякої розмови поміж ними не було – ні про зустрічі, ні про кохання.

– Мені до батьків щодня далеко їздити, я тут живу у чужої баби на квартирі, то буде краще, як матиму свою хату.

– То це тільки через мою хату ти просиш мене заміж?!

– Ні… Ти мені давно сподобалась, але я не знав, як до тебе підійти, бо ти все сидиш сумна й сердита.

– Але ж ти мене добре не знаєш, – каже Мирося. – Та й я тебе.

– Я все про тебе знаю, що мені треба, – каже тоді Максим. – А я… Я хлопець хороший, горілки не п’ю. То що тобі ще треба знати?

– Хто його знає…

– Коротше, я не хочу довго тягнути. Якщо ти згодна, то зіграємо весілля. А ні, то я знайду собі якусь іншу дівчину.

– Я не знаю… – задумалась Мирося. – Я то й не проти, тільки наперед треба з мамою поговорити.

– Ти говори, але я довго чекати не буду.


А після роботи Мирося про все розказала Євці…

– О! Якщо ти цього Максима не схочеш, то кого іншого знайдеш? Борис твій вже не повернеться до тебе, бо у нього через місяць весілля буде.

– Та хай провалиться той Борис, разом із його мамою! Я про нього й думати забула!

Увечері я вислухала Миросю, та й кажу:

– Якби у цього хлопця в голові були дурниці, то він би тебе не просив так швидко заміж. Та й робота в нього відповідальна, має гроші.

– Але ж Максимові, мамо, все одно, кого брати. Он казав, що як не схочу, то візьме Євку!

– І це тобі перебирати? – нагадала я про Бориса. – Ти ще й носа утреш своєму колишньому кавалерові, як в один день зробите весілля!

Бачу, у Миросі обличчя запалало.

– А що! – каже. – Так і буде. Скажу Максимові, що піду за нього заміж. І про весілля скажу…


Вранці Мирося сама підійшла до хлопця, подивилася на нього пильно, а він… піймав її погляд – і почервонів.

«Цей не буде такий, як Марусин Гордій, – думає Мирося. – Максим цей, певно, добрий і розумний. І він не обманить мене, як Борис». Та й дала згоду!

Сватання ми призначили на наступний день.

І от ходить Мирося селом, гукає дівчат за дружок, а їй ніхто не вірить.

– Ти виходиш заміж, за Максима?! – хто почує, та й дивуються. – А коли ж це ви з ним зустрічалися? Вас же ніколи ніхто разом не бачив!

– А таки виходжу! – гордо відповідала кожному Мирося.


На сватання прийшли Максим, його батько, мати і рідна сестра. Сіли ми всі разом за столом, про все домовилися, та й обмінялись хлібом.

На цей раз плаття Мирося замовила у швачки, дешеве, із капрону. А вінка і фату взяла в Антосі.

17 листопада 1969 року відгуляли ми весілля!

Весілля робили на два села. Я в колгоспі в рахунок плати замовила машину, щоб перевозити своїх людей.

Вранці Мирося убралася у плаття, а воно – дуже тонке, коротке, вище колін!

– Не таке гарне плаття, як було з Борисом, – каже Євка. – Те було довге й пишне, київське. А це… Чого ти, Миросю, пошила собі таке дешеве і куценьке плаття?

– Не нагадуй мені більше про Бориса! – розсердилась Мирося. – А пошила таке, на яке мені достало своїх грошей! Я ж не буду просити в мами…

От уже й неділя, мало бути весілля. А я бачу, що дитина моя сидить смутна – і плаття їй не підійшло, і коси ще не заплетені…

– Чого ж ти журишся? – питаюсь. – Треба поспішати, он уже який час, а ти все сидиш!

– Ой, мамо… – і Мирося пустила сльози. – Я ж таки люблю Бориса і не можу вирвати його зі свого серця. І оце ж як здумаю, що й він сьогодні жениться! Сьогодні… І бере якусь Катерину. А мав би брати мене…

– Забудь, – кажу, – дитино, про того зрадника навіки! Не шкодуй! Подумай тільки, який би з нього був чоловік, якщо він послухав маму і

1 ... 67 68 69 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маринчина лялька», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маринчина лялька"