Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Довірся мені, Альбіна Вишневська 📚 - Українською

Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Довірся мені" автора Альбіна Вишневська. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 67 68 69 ... 75
Перейти на сторінку:
36 глава

У квартирі смачно пахло свіжозвареною кавою та млинцями. Галина Петрівна щось співала собі під ніс, коли на кухні з'явилася Юля. Жінка одразу помітила, що обличчя дівчини зовсім бліде.

- Погано спала?

- Так, - дывчина сіла на стілець і притягла ближче чашку до себе, яку перед нею поставила Граніна, - а Тім де?

- Вирушив до друзів, - знизала плечима Галина Петрівна і одразу ж змінила тему, - ось приїде Микита, тоді всі зберемося надвечір. Приготуємо щось смачне. Купимо торт або тістечка, все що захочемо.

Дівчина уважно стежила за обличчям жінки і чомусь їй здавалося, що та щось приховує. Моторошне відчуття пробігло по шкірі. Невже вона все втратила? І тепер Галина Петрівна не знає, як правильно донести гості про важливі зміни? І Тім вирушив до друзів? Але ж учора це навіть не звучало під час спілкування.

Юлія, почувши закінчення фрази, взагалі напружилася. Що тут відбувається? І чому жінка навіть не намагається говорити відверто? Чому не говорить про те, що її син вночі був вдома?

– Микита уточнював, коли повернеться? - Запитала якомога простіше, без зайвих ноток.

- Ближче до чотирнадцятої, але ти не хвилюйся, ми з тобою зараз перекусимо, а ближче до обіду вирушимо прогулятися до Торгового центру, допоможеш мені вибрати подарунок онучці, посидимо в кафе.

Юля нічого не розуміла, у скронях пульсувало, стало навіть нудити від ситуації, що склалася.

 – Вибачте, маю вмитися та почистити зуби.

Вона ще раз вибачилася і мовчки вийшла з кухні. Руки дрижали від переживання, доки в пакеті відшукала чисту білизну.  Думки негарні, але варто триматися. Дівчина вирушила у ванну, щоб трохи себе остудити і привести в належний стан.

Що ж, не вперше отримувати неприємні новини, тільки на цей раз вона нікому не покаже, що розбита. Навпаки, відчула в собі резервну силу і досить швидко прийняла душ, а потім так само швидко привела себе до ладу, щоб при зустрічі з Микитою виглядати шикарно. Їй це потрібно  зараз. Тому при зустрічі обов’язково розцілує найкращу подругу за те, що вмовила придбати такі гарні речі.

Галина Петрівна не любила брехати чи недоговорювати правду, їй здавалося, що співрозмовник бачить її наскрізь. Жінка знесилено сіла на стілець і тяжко видихнула. Негарно вийшло. Але сама винна. Тож їй варто робити все так, як радив син. Іншого виходу не було, тому варто просто трішки потерпіти.

Ароматний млинець так і залишився недоїденим. Галина Петрівна розчаровано розглядала ажурний витвір і тяжко зітхала.

- Тримаємось, відставити хвилювання, - немов мантру повторювала одну і ту ж фразу.

Кава в чашці охолонула, та це така дрібниця. Не це збентежило жінку, а те, що за дверима ванної кімнати чула мелодійний голос Юлі. Здається дівчина щось співає? Чи це музика на телефоні грає? У будь-якому випадку це трішки її заспокоїло. Значить все йде за планом, а тому Юля ні про що не здогадується. Задоволено потерши руки, Галина Петрівна, з посмішкою на вустах, поглянула на млинець і сказала:

 - Зараз я тебе з’їм…

- Юленько, ти виглядаєш шикарно, дитинко, - сплеснула долонями мама Микити і усміхнулася, розглядаючи зовнішній вигляд гості.

- Дякую, вчора придбала, але не впевнена була, що буде зручно. Але, повертівшись біля дзеркала,  зрозуміла, що маю в ній гарний вигляд.

- Тобі личить, це твій стиль, тому варто мати у гардеробі не одну сукню.

- Так, так, тепер я в цьому переконана.

Дівчина торкнулася руками стегон, відчула на дотик м’якість тканини і задоволено усміхнулась. Їй подобалась ця красива синя сукня з короткими рукавами. Світлана мала рацію: тканина ідеально облягала її груди, талію, а вниз розходилося спідницею-сонце не нижче коліна.

І навіть нехитра зачіска пасувала до цього образу. Довге волосся Юля сплела в  косу, нанесла легкий макіяж, але і в такому вигляді вона виглядала шикарно.

Галина Петрівна ледь втрималась від занадто бурхливих оцінок, тому запросила дівчину до столу. І доки Юля снідала, жінка замовляла таксі. Потім спілкувалася з найближчою подругою та збиралась на прогулянку.

– Наше таксі, Юленько, то біжімо, - якось збентежено оголосила інформацію та схопила сумочку.

 – Йду, лишень губи нафарбую.

Біля під'їзду на них чекало таксі, яке відвезло до самого Торгового центру, де влітку підробляла Юля. Дівчина була рада зустрічі з Зоєю, яка радісно обійняла її, побачивши свою літню напарницю. І звісно ж десятки запитань, десятки новин вилітали з вуст говіркої подружки, доки неквапливо насолоджувалися свіжими тістечками та кавою. Розмова була веселою та емоційною, але Юля бачила стан Галини Петрівни. Час від часу жінка знервовано дивилася на телефон, який лежав поруч. Невже чекала від когось новин? Юля помічала деталі, але намагалася не згущувати фарби завчасно.

Дівчина з цікавістю слухала про чергового залицяльника Зої, коли на телефон Граніної надійшло повідомлення. Занадто завзято жінка схопила мобільний і прочитала повідомлення, обличчя чомусь стало задоволеним. Юля розслабилася, мабуть, Галина Петрівна думала зовсім про своє.

- Юленько, - звернулася до дівчини і всім своїм виглядом показувала, що настав час, бо взяла свою сумочку і вийшла з-за столу.

- Так, так, йду, - посміхнулася Зої та побажала удачі, - якось зустрінемось. Дякую за спілкування.

- Звичайно ж. не забувай. Була рада тебе зустріти. Привіт твоєму чоловікові.

- Дякую, бувай.

- Нам туди, - Галина Петрівна, взявши Юлю під руку, вказала в бік невеликих магазинчиків, - сподіваюсь, я не надто поспішаю? Ви так весело спілкувалися з Зоєю.

- Ну що ви. Я ж одразу її попередила, що ми у цьому центрі у справах. То ж не хвилюйтеся.

- Окей, головне – не хвилюватися, - якось дивно розсміялась жінка, ведучи Юлю у потрібному напрямку.

У будівлі було галасливо, у власних вправах метушилися відвідувачі , а у величезному залі лунала сучасна музика. Юля вертіла головою на різні боки, звертаючи увагу на новинки. Не одразу помітила, що навколо все змінилося, що змінилася музика, що навколо люди раптом дружно зааплодували, викрикуючи якісь дивні слова.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 67 68 69 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довірся мені, Альбіна Вишневська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Довірся мені, Альбіна Вишневська"