Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

      Це був повний піхвець, як Давид полюбляв казати.  Давно його вже не чув. Тепер Влад на його місці. Не пощастило йому з шефом, сам знаю, що останнім часом як лайно себе поводжу, тому просто ставку йому збільшив – переживе або ні, але поки що терпить. Спочатку, як думав, що Аня в Барселону відбула – зайнявся її біографією, вірніше, дав завдання геть все дізнатись – кожну деталь що вдасться, а не самі лиш паспортні дані. Гірше ніж зробив, вже все одно не стане. А наступного дня отримав посилку від неї і спіймав такий удар, аж дихалку збило – коробка з грошима і всі білети разом з іншими парірцями. Номер не відповідав – тут не здивувала. Квартира спорожніла, побачив як якась жінка туди з парою завітала – отже нові квартиранти, не варто і тут її чекати. Валя ані натяку не дала, де подруга поділась, запевнила, що сама не відає, навіть додала, що не так вже добре і знайомі з нею – просто колега. Бреше. Вже за кілька днів і звідки вони знайомі дізнався і стільки відповідей про Анну Діденко отримав, що аж дихалку збило. Ідея з Барселоною була дуже поганою. Якби знав -  і вголос назву того міста ніколи не вимовив би. Колись права була - психіатр мені потрібен, все що думав і робив лиш на шкоду було. Хотів до її шефа на роботу завітати, та якщо так кінці рубала – нема сенсу і там шукати, все ясно. Зупинив божевільні ідеї, що насідали, вирішив дати трохи часу. Сподівався, може і сама невдовзі знак якийсь подасть. А як ні, то не хочу визнавати, але розумію - на те заслужив. Витримав лиш тиждень. Та мав повно справ і окрім пошуків. Розлучення отримав, гнійного облудка, синочка акціонера – звільнив. Після того, як руку зламав, хоча хотів обидві. Батечко його ой як не зрадів, та тут питання закрив швидко – як хоче щоб відео з сином в мережу пішло – нема питань, вже дістав його. Буде під мене копати – сам за сина свого добряче спотикнеться, а не відступиться - отримає війну, якої прагне. Звісно, я б не допустив такого, щоб відео з Анею кудись далі мене пішло, але акціонер про це не знав. Давид слідом за Аніним зникненням сам звільнився. Мені нічого не сказав – я нічого не питав,  лиш бачив, як йому свербить мені в пику зацідити. Дивився так, ніби на ринг покликати на розмову без капи і боксерських рукавиць хотів, а мені відповісти згодою кортіло. І чим довше Аню чекав, шукав і не знаходив, тим більше хотілось Давида покликати – обом на користь зайві емоції скинути. Може як переможе мені це ще більше сподобається, бо самому собі хотілося по голові бити довго не спиняючись. Набрав його, призначив зустріч там в тихому місці.

     - Чого треба?

     - Справа є. Важлива.

     - Мені тепер твої справи не цікаві.

     - Ця цікава. Новий номер Ані маєш?

     - Так. І де вона знаю. Але він мене не дізнаєшся – і не сподівайся.

     - Вірю. Мабуть, розумію, навіть. Одне питання ще задам. З нею все нормально?

      - Сам як думаєш? – набичився, кулаки зжав.

      - Погано чи ні? – рявкнув я.

    - Подалі від тебе, схоже, кращає. Гліб, я тобі не подружка-пліткарка, щоб балачки розводити. Як схоче – сама тебе знайде. Не схоче – проковтни мовчки і залиш її в спокої. Вона як ти – нічого не скаже, та очевидно ж – з тобою великого щастя не знайшла.

      - Виправлю все, не тобі мене вчити.

      - Ну, то шукай вітра в полі. Тільки тепер на мою допомогу вона може розраховувати, а не ти.

     - Щиро тішусь, що вона такого захисника має, та що, чорт забирай, за пацанські розбірки, Давид?! Давай вже вріж мені і закінчимо з цим.

       - Самому кортить?

       - Нестримно.

       - Хріна тобі. Дивлюсь на тебе і бачу, що нема потреби – вона сильніше тобі вмазала.

Правда. Та краще б врізав. Дійшов я вже до краю, геть береги за обрій загубив – поки Валя до вбиральні вийшла, спер її телефон, видобув бажаний номер, собі записав, відмітив що переписки немає. Дзвонити не став, просто пробив де він світиться. Далеко забралась. Сто разів думав поїхати і сам спинявся. Може правий Давид, без мене краще буде? Не мені точно, та їй – можливо. Одного ранку почув як Валін телефон волає і побачив, як швидко виклик скинула, розлютилась чи засмутилась – не догледів. Не звернув би уваги, та відпросилась у мене на каву, а свою, що зранку принесла ще і на половину відпити не встигла. Шосте чуття якесь спрацювало – пішов за нею. Коли почув її слова аж хитнуло, а коли слово «позбутись» зрекла - подалі вже не втримався. Хотів телефон відібрати, та не встиг поговорити – скинула. Поліз у виклики – точно, з Анею балакала, номер напам’ять знаю. Набрав зі свого, але відповіді не дочекався. Ну, то тепер зустрічай особисто. Відпустив Влада на кілька днів і одразу вирушив. Дорогою перекрутив в голові стільки, що на пів життя б тих думок вистачило. Щасливою зустріччю не пахло – «позбутись» на це не налаштовувало. Хоча, то не вона сказала, а Валя. Відчуваю... Ні, точно знаю, що Аня б сама так не подумала, та в голові те слово пусльсувало. Приперся в парк ще до того, як зустріч призначив, а коли ті хвилини очікування спливли і сам не помітив. З вулиці до мене наближалась жінка, що всі кишки на кулак намотала і міцно тримала стискаючи – відчуття саме такі були. Порив підхопити і зацілувати відкинув миттю – ця частина нам завжди вдавалась, от з іншим піхвець повний. І пішло як те слово Давидове. Сам не з того почав, ідіот. Якоїсь миті промайнула думка, що ще вирулим, а потім понесло галопом в саме пекло. Мене понесло і Аню за компанію, зчепились мов два йолопи. Ляпасів словами надавала, а під кінець так врізала, що дихати важко стало. Ні, про аборт не переконала, ні на мить не допустив, що то правда, а у те що не підпустить – повірив. І нема такої сили, щоб міг до неї прикласти, не примушу – сам того собі не дозволю і їй цим болю не додам. Рвонув до автівки, ніби від дияволиці тікав. Треба подумати, охолонути, я маю все виправити, тільки не знаю як саме. Але точно не здаля – зупинився і до кінця парку не доїхавши, побіг назад. Знайшов її неподалік від місця де розбіглися, сиділа на лавці, обличчя руками закриваючи. Чорт, боляче, та і у неї свято з піснями-танцями. Стояв близько, тому її слова промовлені внікуди добре почув.