Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Збій системи, Інна Земець 📚 - Українською

Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Збій системи" автора Інна Земець. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71
Перейти на сторінку:

            - І де ж ти взявся на мою голову?! – в долоні свої вигукнула.

Де… Сам себе питаю, то радію з того, то лютую.

            - З сусідньої палати одного дурдому, мабуть, - не знайшов інших слів, геть розгубився. - Вилікуй мене, будь ласка, якщо пробачити зможеш.

Я ж її люблю, прибацану, бо сам ідіот такий самий. Ні, прибацаний теж лиш я – це правда. Епітетів стільки про себе вигадав, що до ранку можу не змовкати. Аня повільно спину вирівняла, пальцями очі витерла і вклала руки на лавку обабіч себе. Підійшов впритул, присів, колінами її ноги обійняв.

     - Глянь на мене, будь ласка.

Не поспашала, та прохання таки виконала. Думав розпач побачу, а там знову іскри чортячі метушаться.

     - Пробач. 

     - За що саме?

     - За все.

Ще помовчали трохи.

     - Аня, ти мій останній нерв вже повільно на котушку собі намотала, зглянься. Я ж не хлопчик за тобою бігати.

       - Не хлопчик? І як цю мужню дівчинку матуся нарекла?

Вже і не злюсь, просто питаю:

        - А можемо як нормальні люди поговорити? Може спробуємо?

        - Подай мені приклад.

Мій кактус маленький.

     - Звісно, ми можемо і далі безкінечно сперечатись, характерами мірятись і все таке. Та я здаюсь. Нема більше сили в дженгу гратись: вибиваємо по черзі по одному брусочку, все чекаємо  хто все розвалить. Навіщо? Пробач за все, якщо можеш і повернись.  Без тебе – і не хочу і не можу.

Востаннє стільки слів одразу і не знаю коли вимовляв. Насторожено ще дивилась, та трохи надії в очах побачив. В цей момент так голосно ковтнув слину, аж відкашлятись довелось, та правду сказав.

       - Шкодую про все, що не так зробив, про все що не сказав. Про те що думав і ляпнув – шкодую ще більше. Сподіваюсь, даш мені час виправити помилки. Саму чи з дитиною – все одно хотіти буду.

 Обережно рук її торкнувся – крижані, ніч та осінь на вулиці. Підвівся і її за собою потягнув.

         - Пішли в машину – тут холодно.

         - Я не змерзла.

         - Я змерз.

         - Так само, як грому боїшся…

Але за мною пішла, навіть дозволила за плече обійняти. Сіли в автівку, пічку увімкнув. Не холодно на вулиці, та і не літо вже.

        - І як все далі буде? – спитала вона на мене не дивлячись.

      - Сподіваюсь, сама захочеш того ж, що і я. А я хочу щоб разом додому повернулись. А далі все просто – навчусь чого не вмію, згадаю що забув.

       - Знову на режимі турботи заклинить?

        - Що?

   - Не зважай. Рушай з місця, чого в машині стовбичити? Договоримо в іншому місці. Де зупинвся? Знову дім на всю людську зарплату орендував, чи готель за всі гроші світу зняв?

      - Ще ніде, думаю, може запросиш до себе?

     - Що ж, доведеться, раз так. Нам сюди, - і махнула рукою в бук вулиці наліво. – На Лінтура, я покажу.

Наче на гойдалці «сонечко» зробив – все всередині стиснулось і в одну купку збіглось, а потім на місце повернулось. Дістались менше ніж за п’ять хвилин – зовсім поруч. Однокімнатна, затишна і маленька, без сусідів, слава Богу.

       - Носом не крути, бо в автівку підеш.

        - А я нічого і не сказав. Тут гарно.

       - Пан сьогодні демократичний, - уколола вона і пішла до кухні. – Голодний?

Не те слово. Тільки їсти не хочу.

        - Ні, дякую.

        - А де твої речі? Іди забери з багажника.

         - Я не брав сумку.

         - Чого?

         - Поспішав, Аня, дуже поспішав. З парку стрибнув за кермо і привіт. Хіба не ясно?

          - Ти з роботи в такому вигляді?

          - В якому «такому»? – от про що ми зараз розмовляємо, хіба інших тем цікавих не маємо? – Так в офіс і ходжу.

           - А костюм?

           - Набрид, бо весь час як дурень на параді, що повз мене йде.

          - То не проводжай його поглядом, підійди ближче.

Дозволила себе обійняти. Аж руки трусяться, так боюсь рух зайвий зробити. Отак можу і до ранку стояти, просто дихати нею буду, так мені не вистачало цього. 

        - Не виженеш? - запитав у її маківки.

        - Не можу, - пробурмотіла мені в серце.

        - Давно нічого кращого за ці слова не чув.

Відсторонилась від мене. Дивлючь, повільно попливла Аніна посмішка, така дивольска, лукава. Не встиг підготуватися до наступних її слів, а вона нічого і не сказала – просто поцілунок подарувала. І не один. А я і не знав, чи хапати, чи руки при собі тримати.

1 ... 70 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Збій системи, Інна Земець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Збій системи, Інна Земець"