Читати книгу - "Літератор, Тарас Мельник"

На поверсі працювали одинадцять поліцейських з відділу Деканозова. Під ними колеги вже давно порозходилися додому, тож особливого галасу не було чути. Черговий біля вхідних дверей втомлено подивлявся на кожного, хто йшов всередину, не забуваючи запитувати документи та посвідчення. Однак Артура Городецького він пропустив без зайвих запитань. Чоловік заявив, що він має дуже важливу новину для майора Деканозова і повинен негайно передати її.

Лейтенант Рудик негайно доповів у відділ. Там всі працювали на такій швидкості, що забували власні імена, тому заступник майора інстинктивно подумав про інформацію, яку мали передати з кіберполіції через кур’єра. Він не довго думав перед тим як дозволити черговому впустити Городецького.

Черговий попросив колегу провести Городецького у відділ і особисто переконатися, що він не зверне в якийсь інший бік. Сержант Микола Абазин погодився, попросивши візитера прикрити рот медичною маскою. Візитер не викликав у нього почуття довіри. На обличчі Городецького можна було легко помітити переляканий вираз та почервонілі очі, ніби він перебував під дією якоїсь наркотичної речовини, або страждав від зміни температури.

— Тут поверх майора Деканозова, — повідомив Абазин. — Зараз я повідомлю комусь…

— Повідомте всім! — попередив Городецький. — Це всі повинні почути!

— Що повинні почути? — витріщився на чоловіка здивований Абазин.

— Його послання…

Городецький почав розстібати на собі спортивну курточку і стягувати з себе футболку. Його рухи помітив не тільки сержант Абазин, а й інші присутні офіцери. Двоє встигли вийняти пістолети і прицілитися у незнайомця, чудово розуміючи, що його візит не несе нічого хорошого.

— Зупиніться, поки ми не відкрили вогонь! — крикнув Степан Карась.

Городецький трусився, але не припиняв знімати футболку. Сержант Абазин теж вийняв пістолет і вже подумував напасти, однак побачене на тілі чоловіка змусило його негайно відійти від нього на кілька кроків.

У вусі Городецького стирчав навушник, через який хтось йому передав наказ і вимкнувся. Чоловік не міг нічого вдіяти – щоб вижити, він мусив швидко виконувати вказівки, інакше життя обірветься за лічені секунди.

— Негайно зупиніться! — повторив Карась.

Коли чоловік стягнув через голову футболку, присутні офіцери навіть не стали кидатися на землю. Вони не встигли нічого зрозуміти. До грудей візитера був прикріплений якийсь дивний металевий пристрій, що нагадував павука. Городецький трусився і плакав, мовчки благаючи поліцейських не стріляти по ньому. Він не контролював пристрою і не міг зупинитися роздягатися.

Карась підійшов ближче та поглянув на металевого павука. Посередині на ньому світився червоний таймер з цифрами. До кінця відліку залишалося три години шість хвилин. Товщина давала зрозуміти присутнім, що вибухівка на цей раз не фальшива і здатна рознести не тільки смертника, а й весь поверх.

Від павука тягнулися металеві лапки, які розробник вшив у тіло носія. Городецький, напевне, перебував під наркозом, тому під час операції не відчув змін, однак після на нього очікував пекельний біль. Поліцейські дивилися на жахливі кігті, котрі ховалися у м’язах, і чудово розуміли, що витягнути бомбу вони не зможуть. Поруч з таймером була вмонтована камера – власник дистанційного пульта міг спостерігати за спробами знешкодити пристрій.

— Нікому не рухатися! — закричав Карась.

Городецький трусився, чи то від болю та шоку, чи від страху за життя. Він дихав на повні груди тільки тоді, коли чув накази і був впевненим, що ще проживе кілька хвилин, доки не передасть потрібні слова поліцейським.

Не витримавши напруження, Городецький прошепотів сержанту:

— Допоможіть мені…

Однак сержант боявся ще більше за нього. Він ніколи не бачив нічого подібного у житті і не був готовий зустрітися з терористом-смертником.

— Не ворушіться, — зупинив спроби Городецького Карась. — Стійте!

Раптом навушник Городецького зашипів. Чоловік засіпався та почав відходити до вхідних дверей, наче йому наказували охопити камерою більший радіус, щоб жоден із копів не насмілився вийти без дозволу.

— Власник мого життя наказує вам стояти на місцях і очікувати наказу!

Голос Городецького змусив поліцейських занепокоїтися. Вони розуміли, що психопат, який розробив подібний пристрій, здатний встановити на нього дистанційний детонатор, тому не наважувалися йти на ризиковані вчинки.

Затягнулося мовчання, яке не смів порушити ніхто з присутніх. Минули дві хвилини. Розробник пристрою перевірив готовність поліцейських негайно виконувати його накази і вирішив продовжувати розважатися далі.

— Можете розповісти про все начальнику! — крикнув за наказом носій.

Заступник негайно набрав номер майора Деканозова.

— Майоре… — намагався заспокоїтися заступник. — Тут прийшов чоловік. У нього таке… Ми такого ще ніколи не бачили… Майоре, зробіть щось…

Таймер раптово перестрибнув на десять хвилин вперед. Вбивця давав їм зрозуміти, що кожна спроба чимось поділитися коштуватиме часу.

— А тепер слухайте наказ! — закричав від сильного болю Городецький.

Поліцейські повкривалися потом, не готові помирати на роботі.

— До кінця відліку звершиться правосуддя, — горланив у перервах між больовими імпульсами Городецький. — Майор Стеценко зайде до мене і сам довершить почате. Ви повинні карати злодіїв, а не рятувати їх ціною життя. Я навчу вас цьому, самовпевнений майоре, або заберу життя ваших друзів. Так, як я раніше вам пропонував… життя однієї хвойди в обмін на життя поліцейських… Відлік почався!