Читати книгу - "Юність Василя Шеремети"

СПРАВИ, СПРАВИ...

Ранок зустрів їх сонцем. Повно сонця. Господиня заявила, що сьогодні виймають другі рами. Сусіди вже давно повиймали. Вона тільки чекала, коли вже поїдуть ті лобурі. І справді. Хлопці ще не встигли відійти до школи, як вікна вже виймаються. Приходить старший син з обценьками та молотком, відгинає цвяхи, відриває приклеєні газетним папером рами, викидає вату, вугілля. У кімнаті стає ясніше, більше простору і шум з вулиці чути виразніше.

Василь та Євген йдуть до школи біля години дев’ятої. Сьогодні немає викладів. Треба тільки відібрати свідоцтва та вислухати “отченаша” від Варвари Сергіївни. Вчорашній вечір поклав на них свою лапу. Обличчя їх трохи нагадують стеарин. Перед відходом Євген не витримав. Він довго кріпився, довго крутився біля Василя, але Василь не звертав на це уваги. В голові у нього і те, і друге, і розмова з Крупом, і свідоцтво, яке, напевно, не буде ідеальним, і Настя, яку мусить бачити. Євген трохи соромиться вчорашнього. Особливо ті прокляті сльози. І який дідько їх навіяв? Ніколи він не почував себе аж таким шматком клоччя. Але ось Василь вже збирається, шукає щось. Чекати далі нікуди.

— Василю! Ти ж мені обіцяв, — звертається Євген до Василя. Дивиться на вікно, а там син господаря, говорити одверто не можна.

— А! — пригадав Василь. — Ну, добре. Зачекай. — Взяв шматок паперу, конверта, присів на кінець столу і, не думаючи, почав писати: “Шановна Панно! Одержав Вашого листа. Не міг передати його на адресу, бо мій товариш Прихода сьогодні від’їжджає. Другим разом прошу передавати йому безпосередньо. Не знаю Ваших віршів, але коли вони під Надсона — резигнуємо з них наперед...”

Що ще? Підняв голову. Щось там ще було? Ага. Надутість. Але ж то не до мене. Недотепна “Хвиля”? Подумав. Але це дотепно сказано. Усміхнувся. Ні, щось у тієї дівчини є. Не кожна відважилася б щось таке написати. Тон його листа трохи... Ааа! Байдуже.

“Коли ж маєте щось краще, просимо передати. Думаю, що коли хтось надутий, то це не повинно порушити Вашої великодушности чи вплинути на Ваші літературні... аспірації”.

Чи аспірації? Так. Хай відчує, що це редакція. Кінець. Підписав: В. Шеремета. Це вийшло майже велично. Заліпив конверта і написав адресу: “Панні Кирі...”

— Як її прізвище? — звернувся до Євгена. Але Євген також не знає. Все одно. “Панні Кирі. Пер боте”. І досить. Пішли.

Євген дістав листа, і вони пішли. Обидва вдоволені. По дорозі Василь ще раз згадує вчорашній вечір. Не може забути Крупових слів. Чимсь він зачепив Василя за болюче. Він подражнив щось, і цього не можна було йому отак дарувати. Це Василь відчув уже тоді, хоч був п’яний і хоч не завжди відважувався вступати з Крупом в одверте змагання.

У школі рух, ніби на пасіці першого теплого провесняного дня. Входять, виходять, вітаються чи прощаються. Вигуки зо всіх боків. Василь дістав свідоцтво. Воно трохи ліпше, ніж попереднє, і Варвара Сергіївна тільки подивилась на нього многозначним поглядом.

— Як хочете — ви можете учитись, — сказала вона і кивнула своєю гарною голівкою.

Василь пригадав, що він не дуже то вже й учився. Це якось вийшло само собою. По-французьки все-таки двійка, але це єдина. Латину натягнув на три. Це перший раз, відколи він ту латину вчить. Все решта чвірки і жодної п’ятки. Зрештою і це гаразд. Учень з п’ятками завжди підозрілий, хоча Василь дуже добре пам’ятає ті роки, коли він ще не знав ні гуртка, ні журналу, ні панни Настусі, ні розмов вечорами, і коли його свідоцтва були виключно з п’ятками. Тоді він не думав, що це підозріло.

Ось з Євгеном вже набагато краще. Він має кілька трійок, але жодної двійки. Має також п’ять. З релігії. Йому трошки ніяково, бо він і сам не знає, як це могло статися. Він же направду ніколи ще в о. Ніколая не відповідав. І, мабуть, саме тому. Усі учні, що не встигли відповісти, а таких більшість, дістали від о. Ніколая найкращі оцінки.

Євген, як тільки дістав свідоцтво, одразу зник. Він уже стирчить надворі. Василь не має часу за ним слідкувати. Ось і нагодився враз Гнатюк. Він передає йому якусь візитівку. “Прошу зайти сьогодні о годині п’ятій по обіді до канцелярії Просвіти”. Це пан Малюк з титулом секретаря української парламентарної репрезентації. Василь знає його. Він також скарбник і бухгальтер Просвіти. Що він там хоче від нього. Цікаво. Василеві трохи імпонує, що старші від нього так його запрошують. Чи ще хтось дістав таке? Гнатюк? Козенко? Чудесно! Це щось, мабуть, цікаве. Можна один день ще побути в місті, тим більше, що Насті ніде не видно. Де вона? Василь крутиться, мов миша в колесі, і дарма. Він навіть натрапив на таку сцену. Ось там хтось стоїть. Це Євген і Кира. Про щось розмовляють. Василь уперше, хоча здалека, трошки більше придивився до тієї дівчинки. Це не Мира і то не тільки з кольору волосся. У цієї помітне щось поважне. Вона не така елеґантна. Її вишневого кольору плащ не так зграбно лежить на ній. Очей не видно, але вираз обличчя, як на дівчину її віку, поважний. Ага! Це вона читає його листа. Але Василь довго над цим не зупиняється. Має свої інтереси. Підійшов Гнатюк і вони широко попрямували до головної вулиці. Проходить біля Євгена з Кирою. Василь підняв кашкета і злегка кивнув на привітання. Кира червона. Вона завжди червона, і не тільки її плащ, а й уста і личко. Щось дуже дитяче є у виразі цього червоного личка...

Василь не має наміру сьогодні довго возитись з Гнатюком. Хай собі йде своєю дорогою. Він ось виступає, ніби скороход, і торочить знов якусь політичну нісенітницю. Щось там десь Шпачук... Якісь гуртки молоді... Якийсь кіоск з совєтськими газетами і книжкою Джека Лондона “Залізна п’ята” в червоній обкладинці. Що той Шпачук затіває і де він бере гроші?

Але все-таки на звороті з Директорської на Ліцейну Василь звільняється. Він ще має деякі справи біля монастиря. А куди Гнатюк? Додому? Ну, так до побачення. Він буде також у Просвіті.

Вони розійшлися. Гуртки молоді розходяться у різні боки.

Василь не має куди йти. Та справа біля монастиря звичайна вигадка. На думці в нього тільки побачитись