Читати книгу - "За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова"

- Я не пила спиртного, Данило... Данило Романович. До того ж теж зібралася додому.

- Добре, якщо тобі це не важко, - Дан пропустив помічницю вперед.

Можливо це й на краще, випала нагода поговорити з секретаркою віч-на-віч та розставити всі крапки над "і".

- Куди їдемо? - уточнила дівчина і скромно посміхнулася.

Сам не зрозумів, як назвав адресу батьківського будинку. Може всьому виною був алкоголь або не хотілося лишатися самому в порожній квартирі. Дан не зізнався б навіть собі, що йому просто не під силу перебувати десь, знаючи, що Андріана зараз із його сім'єю. Він може ось так запросто побачити її, варто лише захотіти. А він хотів, хай воно все приймом пропаде. У дорозі Антохіна поводилася більш ніж пристойно. Здається, Ася все зрозуміла і без пояснень, дуреп і нездар він у колективі не тримав. Що ж, так навіть краще, не хотілося б завдавати їй болю жорсткими словами.

- Зайдеш на чашку кави?

Нетактовно було відразу відкидати дівчину куди подалі, вона зробила йому послугу. Але Данило миттю пошкодував про свої джентльменські замашки, коли побачив, як радісно спалахнули її очі. Так, схоже він зробив промах, ще напридумає собі казна-що. Та відступати було вже запізно. Двері відчинила Марійка, привітно привіталася. Веселий сміх у столовій залі стих. Чотири пари очей з цікавістю втупилися на тих, хто прийшов, Дан миттю відшукав серед решти смарагдово-зелені й впився в них жадібним поглядом. У грудях раптом запекло, серце зробило божевільний кульбіт - вона тут, Метелик удома.

- Данило,- назустріч вийшов батько, - Ти сьогодні пізно і... з гостею?

- Добрий вечір, - привіталася дівчина.

- Так, ми саме з корпоративної вечірки, Ася Михайлівна люб'язно запропонувала свою допомогу та підвезла мене додому.

- Ось як? - чіпкий погляд старшого Северського дряпнув по Асі. - Ну, що ж, це дуже люб'язно, ласкаво прошу до столу.

Зараз саме час було б колезі чемно відмовитися та поїхати, але Антохіна з явним задоволенням дозволила Дану позбавити себе верхнього одягу й охоче пішла за ним до їдальні. Після знайомства і взаємних привітань розмова за столом відновилася, але весела невимушеність зникла.

- Будете вечеряти? - прислуга принесла два наряддя.

- Ася? - Данило надав дівчині вибір, але сам у цей час розглядав Андріану. Він навмисне сів навпроти неї.

- Ні, тільки каву, дякую, - посміхнулася Антохіна та поглянула на шефа. Посмішка одразу ж злетіла з її губ, тому що той був повністю захоплений тендітною білявкою і навіть не намагався якось це приховати.

- Дві кави, Машо, - уточнив Данило.

- Як справи, синку, виглядаєш виснаженим?

- Усе добре, просто багато роботи, - мигцем подивився на батька і знову повернувся до Андріани. Вона старанно уникала його погляду, без жодного інтересу колупала виделкою в тарілці. Здається, з його появою апетит у неї остаточно зіпсувався.

- Може варто подумати про відпустку? - Роман Андрійович просканував мовчазну трійцю і куточок його губ сіпнувся в усмішці.

- У Штатах вдалося укласти вигідну угоду, тепер компанія завантажена роботою на роки вперед, - Данило ковтнув гарячий напій.

- Зі свіжими силами продуктивніше буде.

- Я ще не вирішив, подумаю.

Сталевий погляд ковзнув по ніжному обличчю, ледь насупленим бровам, застряг на губах, пухких, соковитих, немов створених спеціально для поцілунків. Минуло пів року, але він пам'ятав, як це цілувати їх. Дан зковтнув, у горлі миттю пересохло. Немов було мало того, що він і так димів мов гейзер, саме зараз раптом воскресло їхнє коротке минуле. Замиготіли слайди пам'яті: Андріана за роялем, щасливо посміхається, занурившись із головою в музику, ось вона біля багаття на пляжі слухає його розповідь і зелений погляд такий... приголомшливо закоханий. І контрольним пострілом наповал - Метелик у його обіймах у будиночку біля озера. Та ніч, єдина, божевільна, сповнена ніжності й любовного божевілля. Чоловік одним махом допив каву і різко видихнув. Треба спрямувати увагу в інше русло, він повернувся до пари, яка тихо спілкувалася між собою. Макс і Ліна не втрачали зв'язку один з одним за жодних обставин, завидна сталість.

- Як справи в клініці, Ліно? - задля годиться запитав Данило.

- Усе о'кей, спасибі, - жваво відповіла наречена Макса, - Завтра в мене відповідальний день, буду асистувати під час операції на серці.

- Так, чудово, - не до ладу прокоментував Дан, схоже він зовсім не слухав відповіді.

Макс із Ліною перезирнулися й обмінялися загадковими посмішками. За столом затягнулася незручна пауза, поруч засовалася на стільці Ася, певно й вона помітила, як бос залипає на дівчину. Вони всі помітили, але Дану було глибоко начхати. Він хотів дивитися на неї й дивився. Лляне волосся зібране у хвіст, обличчя без косметики, сорочка поло красиво підкреслювала високі груди, навіть у цьому простому вбранні Андріана здавалася найсексуальнішою жінкою на світі, до жаги бажаною. Та вона усе так само ігнорувала його присутність і причиною був не страх чи незручність, Метелик просто не хотів  бачити Данила. Треба висмикнути її з цієї дратівливої порожнечі.

- Як тобі живеться у Северських, Нано? - примружився, спостерігаючи за реакцією, він спеціально назвав її на це ім'я. Занадто особисто. Так, дівчинко, прокидайся.

Андріана здригнулася і нарешті підняла очі обпаливши холодом смарагдів.

- Чудово живеться, - коротка стримана відповідь.

Дан усміхнувся, він домігся свого, тепер вона дивилася прямо й відкрито, не ховалася більше в мушлю байдужості. Знову виникла довга пауза. Роман Андрійович уважно подивився на сина, потім на дівчину.

- Занадився ти до нас ходити, братику, -  враз підчепив старшого Максим.

- Дім батька ближче до мого офісу, - криво посміхнувся Данило і Андріана мимоволі затримала погляд на його губах.

- Ти не був частим гостем, поки тут не з'явилася фе...кхм, Андріана, - Макс не збирався відступати й відкрито розпікав брата.

- Справді? Не помітив. Не бачу зв'язку, - на обличчі Дана не сіпнувся жоден м'яз.

- Зате я бачу, - хлопець вишкірився.