Читати книгу - "Солодка цукерочка для боса , Вікторія Вецька"

— Ти впевнений, що твоє «справжнє я» допоможе тобі? — продовжив я, холодним поглядом просвердлюючи його. — Ти можеш жаліти тих, хто не може впоратися зі своїм життям, вірити в людей, але кінець у тебе буде такий самий, як і у всіх, хто надто сильно вірив у чужу чесність. Вони будуть топтати тебе, а ти тільки усміхнешся і вибачиш.

Міша дивився на мене з болем і відчайдушним бажанням довести щось, ніби не готовий відпустити надію, що я зміню свою думку.

— Та я краще прийму розчарування, ніж витрачу життя на захист цієї холодної броні, — сказав він нарешті, з гіркотою в голосі. — Ти можеш приховати себе за холодністю, але це не зробить тебе сильнішим. Ти просто станеш самотнім.

Я лиш трохи нахилив голову, ніби погоджуючись із його висновком, але не промовив більше ні слова. Його наївність мене навіть трохи дивувала. Хіба можна у цьому світі вважати, що відвертість і щирість захищають? І якщо ціна за мій успіх — самотність, то я її приймаю.

— Не думай, якщо я добрий, то я безхребетний, — я лише спостерігав за Мішою, зневажливо усміхнувся. — Ти надто недооцінюєш мене. Я нікому не дам себе ображати, а свою другу половинку — тим більше. Тож або ти вибачишся перед Мар’яною, або помирай у своїй самотності.

Після цих слів Міша різко розвернувся і пішов, його кроки гучно звучали у тиші кабінету. Я залишався на місці, холодний і безжальний, повернувшись до роботи. Відчуття відходу друга не справило на мене жодного враження, і це було саме те, що я хотів.

Сидячи за столом, я зосередився на екрані комп’ютера, намагаючись придушити будь-які емоції, які намагалися прорватися назовні. Мій погляд сканував звіти, але думки блукали. Слова Міши, що ще звучали в моїй голові, лише підкреслювали той факт, що він не розумів моїх принципів. Я не мав наміру зраджувати своїм правилам, навіть якщо це означало залишитися на самоті.

Мар’яна була дорослою жінкою, і я не збирався втручатися у її вибір. Вона могла піти, як і будь-хто інший, але я не міг дозволити собі жодної слабкості. І так, я продовжував працювати, занурений у справи, які вимагали моєї уваги. Робота була моїм укриттям, моїм захистом від світу, який часом здавався занадто емоційним і хаотичним.

Холодність стала моїм щитом, і я не мав наміру знімати його. Навіть гнів Міши не міг мене доторкнутись. Я зосередився на цифрах і графіках, які заміняли мені людські емоції. Кожен звіт, кожна угода — це було те, що давало мені відчуття контролю.

Але глибоко всередині я розумів: ця холодність, яку я плекав, могла виявитися найбільшою помилкою. Але чому ж я повинен був зважати на це? Я жив для бізнесу, а не для жалю чи співчуття. У цьому світі виживали лише найсильніші, і я не збирався відступати.