Читати книгу - "Том 10"

Просила мене Ольга Антонівна попросить тебе, чи не могла б ти їй позичити р. з 60, а вона б їх виплачувала нам частинами, щоб ми потім передали тобі. Вона не вважається писати тобі про се сама і просить мене.

111. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

З лютого 1894 р. Київ

Люба мамочко!

Сьогодні Ліля отримала гроші, але вони не від тебе, як я думала, а від Тосі, і не 10, а ї p.,— просить купить йому красок. Ну, значить, прийдеться Спілліотті на пошту пробігатись, бо повістка, звісно, дійде його,— я йому скажу, що вона мусить бути на його прежню квартиру, на його ймення. Тільки все-таки се прикро, бо я не люблю, коли мало знайомі люди бігають ради мене по різних моїх справах. Але тут ніхто не винен, тільки я сама, то краще вже буду мовчати.

Я забула тобі в тамтому листі написати, що я передала тобі через Каменського всі томи Толстого, окрім «Вой-ны и мира», невже Каменський не віддав їх тобі? Він казав, що папа поручив йому взяти у нас для передачі вам сі книжки. Свиня ж він, коли так.

Портрети свої я тобі пришлю, як тільки візьму у Ме-зера.

От ще новина: я вже не маю ніякого діла з «Дзвінком», бо справді допевнилась, що навіть і такого діла не можна вести з народовцями, хай їм цур! Се перший і остатній раз, що я пробувала вести з ними спільне діло. Деталі справи, коли хочеш, я тобі колись розкажу.

Бувай здорова, цілую тебе міцно.

Твоя Леся

Ліля просить вибачить, що не пише тепер,— через п’ять минут прийде Матк[овський]. Вона писатиме у вівторок.

112. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ

4 лютого 1894 р. Київ 23 января 1894 г.

Милая бабушка!

Поздравляю Вас ще раз з Новим годом і бажаю Вам всього найкращого. Спасибі Вам за ті гроші, що Ви нам прислали перед святками, вони прийшлись нам як не можна більше кстаті, бо інакше мусили б ми на свята не так весело проводити час. У нас гостював Тося, син тьоті Саші, цілі святки, до 10 января, та Миша заїжджав днів на три, їдучи до Шури, так що ми не скучали. Хоч все-таки чудно було, що прийшлось провести різдво і Новий рік не дома. Тепер ми знов самі остались і, певне, довго ще будем самі, бо мама пише, що не скоро приїде. Але нам ніколи особенно скучать, бо ми посто-янно учимось та занімаємось, а коли єсть вільний час, то ідемо куди-небудь або до нас хто приходить. От тільки з тиждень тому назад я була заболіла, якось боліло все тіло і слабость велика була, я по настоянію Лілі і знакомих ходила до доктора, він сказав, що то од мало-кровія, і казав мені приймати миш’як; я стала його приймать, і мені стало лучче.

Ви, бабушка, були такі добрі, що предлагали мені платить за мої уроки рисування. Спасибі Вам за се, коли Вам се не буде трудно, то я приймаю Ваше предложеніє і дякую за нього. В школі рисувальній плата 6 р. у місяць, а ще, може, на різні пособія та рисувальні при-надлежності піде рублів три, значить, рублів 9 буде до-вольно. Я спробую ходить в школу сей місяць, і коли се мене не буде утомлять, то буду ходить до самого свого виїзду з Києва. Я ходжу на уроки англійські два рази в неділю, значить, час зостанеться і на рисування.

На різдво я получила письмо од дяді Миші, він писав, що вони всі були нездорові перед святами, але на свята вже виздоровіли. В Рим на операцію він, здається, не думає їхать.

Як же Ви поживаєте? Як Ваше здоров’я тепер? Ви писали той раз, що не зовсім здорові. То, певне, ся погана зима так всім вадить на здоров’я. От у нас сьогодні дощ цілий день, так мовби не январ тепер, а кінець марта, аж дивиться противно. Тільки перед різдвом були морози, а тепер таке щось робиться — не то зима, не то погана весна.

Коли б уже скоріш настояща весна! Тоді б ми й з Вами побачились. А чому б Вам не приїхать весною в Київ?

Бувайте здорові, милая бабушка. Я і Ліля цілуєм Вас кріпко.

Ваша впучка Леся

113. ДО А. С. МАКАРОВОЇ

4 лютого 1894 р. Київ 1894, 23/1

Дорога моя Антоніна Семеновна!

Простіть, що я не скоро відповідаю на Ваш щирий лист. Я, бачите, була з тиждень слаба, не так щоб дуже, але якраз так, що ие могла листів писати, бо раз, що не могла сидіти довго від слабості, а друге — настрій душі був такий поганий, що замість поради і розваги я могла б на Вас ще гірший сум нагнати. Я багато думала над Вашим листом. Ви просите мене научить Вас жить; ся просьба показує таке Ваше довір’я до мене і таку повагу, якої я, може, й не заслужила. Я сама, коли хочете, учуся жить, борюся з непевностями, з скептицизмом, думаю над своїм і над чужим життям. Стидно було б мені, якби я брехала перед Вами і назвала себе Вашим учителем життя. Ні, на таке високе ім’я я не маю права, бо ие заслужила його. Я рада помогти Вам, рада вкупі з Вами шукати дороги, піддержувать Вас, чим можу, але я ие маю права казать, що я можу научить Вас жити. Мені больно писать сеє Вам, бо Ви розчаруєтесь в мені, але ж я повинна казати правду. Я, врешті, думаю, що я гірше живу, ніж Ви, бо Ви робоча людина, а я ні. Хоч я і маю свою роботу, але ж веду її уривками і хіба кілька днів на рік буваю довольна собою. Я не думаю говорити Вам, щоб Ви гце більш набирали на себе роботи, бо се вже було б вище сил людських. Я думаю, справді, що Вам було б краще виїхати на який час з Гадяча, зайнятись іншою роботою, в іншому місті. Якщо Ви можете зоставить Вашу сім’ю, то я попробую пошукати тут для Вас якого місця, розпитуючись через знакомих. Напишіть, якого ,роду місце хотіли б