Читати книгу - "Калькуляція зірок"

Коли я витирала руки до спідниці, Натаніель встав.

— Дозвольте спробувати провести вас через це.

Мій погляд зафіксувався на шліфованій деревині нашого столу. Я перевела його на Натаніеля. Він відійшов від столу, відводячи від мене очі присутніх у кімнаті. Він цього не хотів — він не повинен був цього робити. Я могла би це пояснити. Для того я там була. Я витерла піт з чола і почала слухати його пояснення.

Пояснити, що людина, відповідальна за перепис наших рукописних формул на перфокарти, пропустила єдиний знак, було просто. Пояснити, що зробила ця помилка? Вам доведеться розжувати всю формулу.

Я повинна була це пояснювати. Натаніель зробив це, тому що він поглянув на спітнілу, хитку істоту, за яку ніс відповідальність. Притиснувши руки до спідниці, я схилила голову і чекала.

Коли він сів, я нахилилася.

— Ти повинен завтра взяти Хелен. Вона написала більшу частину програми.

— Хелен — китаянка. — Він ще сортував свої документи, коли директор Клемонс відповідав на запитання про обов'язки працівника служби безпеки.

— Тайванка.

— Справа в тому, що Мейсон не зрозумів би її акценту. — Він оперся рукою на моє коліно. — Мені потрібно… — Але потім він відвернувся, відповідаючи на те, про що Мейсон запитав директора. — Так, сер. Всі ракети оснащені саморуйнівним пристроєм у разі несправності.

— Отже, сер, такі випадки трапляються досить часто, що ви плануєте їх.

— Ми були б безвідповідальними, якби не мали планів на випадок надзвичайних ситуацій, навіть для теоретичних випадків. — Голос Клемонса пролунав так, ніби він смоктав лимони і все ще намагається посміхнутися. — Сер.

Впродовж решти засідання я залишалася у ролі глядача.

Єдиним срібним промінчиком у слуханнях було те, що оскільки сенатор Варгін був у комітеті, Ніколь в якийсь момент прийшла на слухання. Коли ми стояли з нею під час перерви, її лимонно-жовте плаття було бажаним кольором серед нержавіючої сталі та граніту кімнати слухань.

— Ви виглядаєте на піку своєї форми. — Вона повернулася до Натаніеля, її спідниця розвіялася. — Ви обоє. Без образ, але вам потрібно деколи вибиратися з цієї гробниці. Приєднаєтесь до нас за вечерею?

Натаніель стояв, розминаючись.

— Дякую, місіс Воргін, але я маю дещо обговорити з директором Клемонсом до наступного засідання.

— Бутерброди для нас. — Клеммон підвівся зі свого крісла. — Однак спасибі за пропозицію.

— Ну, тоді чи можу я принаймні викрасти Ельму?

Я похитала головою.

— Я повинна залишитися.

Натаніель взяв мене за плечі і повернув лицем до виходу.

— Прогуляйся. Можеш принести мені шматок пирога.

Ніколь перекинула свою руку через мою.

— Пиріг? Ідеально. Я точно знаю, куди ми підемо. — Вона наполовину витягнула мене із залу слухання в шумні, приглушені зали Нового Капітолію. Помічники Конгресу поспішали пружним синім килимом, який вистеляв зали. Це було єдине м'яке місце серед чітких прямих кутів та каменю.

— Але ми не можемо іти надто далеко — Мені потрібно було поморгати, щоб зосередити погляд. — Мені потрібно повернутися, коли слухання продовжаться.

— Ну, я випадково знаю, що один із сенаторів, який залишиться неназваним, завжди обідає дві години. У нас буде достатньо часу. Крім того, ми з тобою одні? Нам потрібно поговорити.

Ресторан, у який привела мене Ніколь, буяв перед-метеоритною пишністю, з високими стелями, кришталевими люстрами та дзеркалами скрізь, куди падав погляд. Усе було позолоченим, як у романі "Регентство", і я відчувала себе безнадійно не на місці. Для слухань я обмежила свій гардероб темними спідницями-олівцями. Сьогодні було похмуро, і я мала просту білу блузку, щоб максимально поєднатися з морем людей у конгресі та їх костюмами.

Квітковий шарф, який Ніколь зав’язала на шию, обрамлював її обличчя м'якістю, більш відповідною до нашого обіду. Вона порушила цю ілюзію, коли офіціант прийшов прийняти наше замовлення.

— Два мартіні. Подвійні. Варені яйця, щоб почати, а потім філе-міньйон для обох. Соковитий і кривавий.

— О, я не повинна…

— Двогодинний обід. Багато часу на поглинання та відновлення. — Вона відклала своє меню. — Крім того, ти виглядаєш досить крихкою, щоб потріскатися. І я хочу пом'якшити твій настрій, перш ніж висловити свою пропозицію.

— Тобто, замовлення для мене не вважається "пропозицією"?

Вона махнула рукою, яка заіскрилася алмазним браслетом.

— Будь ласка. Ви би замовили салат і з'їли би лише третину. Принаймні, коли ви з'їсте стейк, ви отримаєте трохи харчування.

— Так погано?

— Ви і Натаніель, обоє. — Вона похитала головою і поклала руку на мою. — Ельма. Шановна. Я бачила більше, ніж мені б хотілося, і ви обидва випадок з підручника. Одяг звисає з вас, так що ви… не їсте. У вашого чоловіка круги під очима, тому що… Він не спить. Напевне він ледь розмовляє поза палатою.

Вона не помилялася. Мене врятувало прибуття мартіні.

— Ваша пропозиція?

Ніколь впевнен переставила мою чарку до мене.

— Пийте.

— Ой? Так погано?

— Пийте. — Вона підняла власну склянку в салюті і почекала, поки я торкнуся своєю до її, а потім піднесу до губ. Вона зробила великий ковток, з задоволенням закривши очі, а потім відставила келих. — Чому Натаніель не використовує вас?

У мене в роті залишився смак розсолу і ялівцю, коли я ковтнула.

— Добре, ми зробили всю підготовку до приїзду, і ще не було потреби у нових розрахунках.

— Я говорю про те, щоб ти виступала.

Я ледь не випустила мартіні.

— Виступала? Я?