Читати книгу - "Калькуляція зірок"

Вона нахилила голову, і я не була впевнена, як мені здавалося раніше, що шарф робить її м’якішою.

— Ельма. Сенатор Мейсон збирається використати аварію для припинення програми.

— Так, він завжди ненавидів її. — Він намагався перекинути гроші на свій штат для відновлення після катастроф. Задля справедливості Північній Кароліні це було потрібно. Вони потерпіли під більшості пожеж, а згодом кислотний дощ убив більшу частину сільськогосподарських угідь. — Як це стосується мене?

— Тому що ти леді-космонавт.

— Я не космонавт! — Мій голос прорізав низький гул розмови навколо нас. Заможні та потужні люди повернули до нас голови. Що вони повинні думати? Схиливши голову, я приклала мартіні до лоба, щоб холодний опік джину відволік мене.

— А клуби леді-астронавтів?

Принесли замовлені яйця. Не було впевненості, що я зможу з'їсти навіть один шматочок цих блискучих сфероїдів. "Твоє тіло не повинно реагувати таким чином…" Ковтнувши, я відставила мартіні убік.

— Це була ідея NBC. Я не мала з цим нічого спільного.

— По-дурному.

— Це правда. Дон — містер Чарівник — не заперечував проти цього імені, оскільки хлопчики та дівчатка повинні мати можливість бути космонавтами в клубах містера Чарівника.

Вона похитала головою і схилилася через стіл.

— Це не те, що я мала на увазі. Можливо, ви не організовували клуби, але вони існують безпосередньо завдяки вам. А Натаніель хіба не скористався вашою популярністю?

— Я не…

— Ви фотогенічні. Ви робите ракетний ззапуск захоплюючим і легким. Ви смішні і…

— Я зараз виблюю. — Плескаючи руками по роті, я заплющила очі і зосередилася на диханні. Ніколь намагалася допомогти. Якби це був хтось інший, її пропозиція могла б спрацювати, але не зі мною.

— Я не можу.

— Коли? — Її голос став м’якшим.

Опустивши руки, я розплющила очі.

— Перед кожними зйомками. Іноді після, теж.

— Але не під час?

— Я не можу.

Ніколь прикусила нижню губу, потім зітхнула і підсунула крісло трохи ближче.

— Я… ти повинна пообіцяти мені, що нічого не скажеш. Господи, допоможи мені, якщо газети рознюхають… — Обіцяй мені, Ельма.

Я похитала головою, намагаючись зрозуміти, куди все йде, а потім зрозуміла, що це виглядає так, ніби я кажу "ні".

— Вибач. Так. Звичайно я обіцяю. Хоч ти мене трохи стривожила.

Опустивши голос, поки він став ледь чутний серед стукоту столових приборів, вона нахилилася ще ближче.

— Після Метеорита… у мене були певні неприємності. Подібні до твоєї. І тоді, коли Кеннет балотувався на посаду, це стало… проблемою. Я стала проблемою. — Вона озирнулася, ніби ми були в шпигунському романі. — Я можу познайомити тебе зі своїм лікарем.

— Я не хочу приймати наркотики.

Вона відкинулася назад, обличчя застигло в звичайній усмішці. — Я нічого не говорила про ліки. Дружина сенатора? Що подумають люди?

Цей страх я надто добре розуміла. Я підняла руки, щоб спробувати її заспокоїти.

— Не те, щоб я… Просто… Я говорила з одним лікарем, і він порекомендував їх, але…

— Я знаю. — Вона підхопила мартіні і дивилася на нього, скрививши рот у дивній посмішці. — Повірте, я розумію все про "але". І я помилялася.

Минув ще тиждень слухань, перш ніж я зрозуміла, що Ніколь має рацію на два фронти. По-перше, хоча Натаніель не просив мене давати аргументи, він потребував мене. А точніше, йому був потрібен комп’ютерщик для свідчень, і з тих, хто працював на МAC, я мала найбільше сенсу, тому що допомагала йому готуватися; і… і через мою наявну видимість.

І, по-друге, виступи зробили б мене хворою. Ні, зачекайте… це не та частина, щодо якої вона мала рацію. Я вже про це знала. У чому Ніколь мала рацію, це у тому, що я не повинна була боятися кожного разу, коли зверталася до групи людей.

Смішно, як тільки щось приходить у вашу свідомість, ви починаєте бачити це скрізь, це як бачити свою дату народження у випадкових місцях. Після розмови з Ніколь я почала постійно бачити рекламу для Мілтауна. В аптеці з’явилася табличка, що писала "Морозиво!" — і тоді під ним, такий же великий текст, "Так! У нас є Мілтаун!". Або в продуктовому магазині, гортаючи журнал, з’явилось оголошення про "Таблетку щастя". — Чорт, навіть Мілтон Берле пожартував про перейменування себе на "Мілтаун Берле". — Я знаю, що ми шукаємо схожість, але в певний момент поширеність моєї тривоги стала схожа на послідовність Фібоначчі.

Тож я зателефонувала до лікаря Ніколь. Який також спеціалізувався на психотерапії. Цей новий лікар виявився жінкою, що було несподіванкою і полегшенням. Я не сказала Натаніелю, куди їду. Він би зрозумів і поїхав зі мною. Я просто… Я просто не хотіла визнавати, що я така слабкодуха. Мені було соромно потребувати наркотиків, щоб зробити щось таке нешкідливе, як виступи. Я була розумною. Ха. Коли я не була скромною, я була неперевершеною. Я знаю це. Але і лікар, і Ніколь мали рацію, і якщо це допоможе, я не відкажусь від ліків.

Тому я зібралася і зробила вигляд, що йду, щоб виконати деякі доручення. Це найближче, коли я коли-небудь підходила до того, щоб збрехати йому, і моя шкіра була ніби покрита шаром слизу. Я ледве не повернулася, щоб сказати йому правду, але якби я це зробила, думаю, що не вийшла би за двері. Я б натомість залишилася вдома, просто щоб мені не довелося йому брехати.

Кабінет доктора Хаддад був на першому поверсі будинку з коричневого каменю. І був більше схожий на салон, ніж на медичний кабінет.