Читати книгу - "Коли курява спаде"

що сягає в довжину від 1,5 до 6 метрів. ">[102], барабани, глінги й дзвіночки. Потім у небо почали стріляти лава за лавою самопали. Чорна хмара дійшла до нас і зупинилась якраз над нашими головами. Вона клубочилась і було видно, що вона чорна-чорнісінька не тільки ззовні, а й усередині — так її забарвило прокляття. Над нашими головами загуркотів грім. Однак наші шамани проказали так багато заклинань, а на нашому вівтарі було так багато жертовних продуктів і зброї, яка хоч і виглядала іграшково, проте для світлих і темних духів була дуже дієвою, що хмара, зрештою, пішла собі геть. Відтак макові поля родини Мерці, а також її замок і люди, які зібралися тут разом, знову купались у яскравому сонячному промінні. Лама-знахар, тримаючи в руках священного меча, увесь спітнілий і захеканий, сказав моєму батькові, що градини в хмарі вже перетворилися на дощ, тож чи можна дозволити їм випасти на землю? Вигляд у нього був такий стомлений, ніби той небесний дощ він притягнув на своєму мечі. Туси Мерці, із дуже серйозним виглядом на обличчі, сказав:

— Ну хіба що ти гарантуєш, що там — дощ.

Лама-знахар протяжно свиснув і сховав меч за пазуху, після чого уся музика на пагорбку стихла.

Налетів вітер, і та хмара вже більше не перекочувалась, мов людина, в якої болить живіт. Вона розтягнулась і зробилась іще ширшою, ніж була щойно, а потім вивергла на землю дощ. Ми сиділи під сонцем і спостерігали, як неподалік іде дощ. Лама-знахар опустився на землю і покликав людей, щоб допомогли йому зняти шолом. Потім його відвели до намету відпочити. Я ж побіг роздивитись той шолом, який щойно був у лами на голові. Він важив аж п’ятнадцять-двадцять кілограмів! Це ж скільки сил потрібно було ламі, щоб стрибати в ньому та ще й розмахувати мечем?!

Туси увійшов до намету, де відпочивав лама-знахар. Шамани-початківці й майбутні шамани витирали з лами піт. Батько сказав:

— Не дивно тут спітніти! Мій син навіть не здогадувався, скільки важить твоя «шапка».

Лама-знахар відчував сильну слабкість, тож хриплим голосом проказав:

— Я теж, тільки коли зайшла черга запрошувати духів, перестав відчувати його вагу.

У цей момент монахи живого будди Цікера, які не вміли чаклувати, почали голосніше читати канон. Мені здавалося, що в тому вже немає жодної необхідності, адже град випав на землю дощем. Проте лама-знахар сказав:

— Гадаю, підлеглі туси Вангбо зараз також читають канон, вважаючи, що досягли свого.

— Ми перемогли, — сказав туси.

Однак лама своєчасно попередив туси, що це — лише перший герць. Він сказав, що аби не втратити чудодійних сил, ми не повинні спускатися з пагорбка, наближатись до жінок та інших брудних речей.

У другому раунді вже ми повинні були наслати на суперника град у відповідь.

Хоча цього разу все проводилось із величезним ентузіазмом, однак небо над головою було чистим, мов умитим, і не було схоже, щоб чари викликали якісь зміни в погоді. Тож мені це все здалося нецікавим. Однак через три дні прийшла звістка про те, що на землях туси Вангбо випав град розміром із куряче яйце. Градом побило їхнє збіжжя, а повінь змила їхні садки. У родини Вангбо, як у південних туси, не будо пасовищ, однак їхньою гордістю були густі сади. Тепер через те, що він вирішив позмагатись із родиною Мерці, він ці сади втратив. Однак ми нічого не знали про його мак, адже ніхто не знав, скільки він його посадив і де. Було схоже, що його на землях туси Вангбо вже немає.

Батько оголосив у присутності всіх, що коли старший брат повернеться з китайських земель, ми підемо війною на землі туси Вангбо.

Коли всі на пагорбку насолоджувались смачною їжею, вітер приніс голос мідного дзвіночка. Туси спитав, чи ми вгадаємо, хто це до нас їде? Усі взялися вгадувати, але ніхто не міг сказати напевне. Лама-знахар узяв дванадцять білих камінців і дванадцять чорних камінців й кинув їх на шахівницю перед собою. Зітхнувши, він сказав, що не знає, хто їде, однак може сказати, що доля в цієї людини неважна, адже камінці його долі впали на темні клітини. Ми вийшли з намету й побачили, як знизу по схилу поступово піднімається гостра голова. Потім на схил вийшов і осел з настовбурченими гострими вухами. Давно ж цей чоловік не відвідував нас! Ми чули, що він скоро збожеволіє.

Тепер він під'їхав до нас.

Чоловік був виснаженим, а на спині віслюка стирчала скуйовджена вовна.

Туси трохи підняв свого капелюха.

Однак чоловік сказав до батька:

— Сьогодні я не збираюся нічого говорити туси. Однак хотілося б, щоб ти не втручався в наші внутрішні буддійські справи.

— Воля твоя, вчителю, — посміхнувся туси.

Звичайно ж, він додав іще одну фразу:

— Хіба вчитель не наставлятиме мене в найкращому вченні на світі?

— Ні, — похитав головою молодий монах. — Я не звинувачую туси-варварів у тому, що вони