Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

Дік зісковзнув на підлогу, глина, збита з першого поверху чарунок, підвищила її рівень. Цей глиняний майданчик був абсолютно сухим; отвір був відкритим, повітря вільно проникало всередину конуса, а разом із ним і спалахи блискавок, що шугали небом, і оглушливий гуркіт грому, і шум проливного дощу.

Усе було добре. Здавалося, жодна небезпека безпосередньо не загрожує людям, які заступили в термітнику колонію сітчастокрилих. Дік Сенд вирішив дати собі кілька годин відпочинку, відчуваючи, що сили полишають його. Проте з обережності він ліг біля входу на насип.

Тут він першим зможе підняти тривогу, якщо щось станеться. Тут його розбудять перші промені зорі, і він негайно ж вирушить на розвідку.

Поклавши рушницю поряд із собою, Дік ліг, притулившись головою до стіни, й заснув.

Він не міг би сказати, чи довго тривав його сон. Розбудив його дотик чогось холодного. Він схопився на ноги. На свій жах, він побачив, що вода заливає термітник. Вода прибувала з такою швидкістю, що за кілька секунд рівень її піднявся до нижніх комірок, де спали Том і Геркулес.

Дік Сенд розбудив їх і розповів про нову небезпеку. Том запалив ліхтар і посвітив довкола.

Піднявшись до рівня приблизно у п’ять футів, вода перестала прибувати.

— Що сталося, Діку? — запитала місіс Уелдон.

— Дрібниці, — відповів юнак. — Нижня частина конуса затоплена. Певно, через зливу річка вийшла з берегів і розлилася рівниною.

— Чудово! — вигукнув Геркулес. — Це значить, що річка справді близько.

— Так, — сказав Дік Сенд, — і за течією цієї річки ми спустимося до узбережжя. Не переймайтеся, місіс Уелдон, вода не піднімається вище, і верхні яруси залишаться сухими.

Місіс Уелдон не відповіла. Щодо кузена Бенедикта, то він спав як справжній терміт.

П’ятеро негрів мовчки дивилися на воду, що відбивала світло ліхтаря, чекаючи розпоряджень Діка Сенда, який вимірював висоту повені. Юнак наказав покласти зброю й провізію в чарунки верхнього ярусу, аби їх не підмочило.

— Вода проникла крізь вхідний отвір? — запитав Том.

— Так, — відповів Дік Сенд, — і тепер вона не пропускає ззовні повітря.

— Давайте зробимо новий отвір у стіні, вище рівня води, — запропонував старий негр.

— Мабуть… Ні, Томе. Якщо в нас тут рівень води тільки п’ять футів, це не означає, що зовні вона не піднялася вище… Ймовірно, там рівень досягає семи-восьми футів, а можливо, й більше.

— Ви так гадаєте, містере Діку?

— Я вважаю, Томе, що вода, що проникла в конус, стисла повітря, яке було в ньому, і тепер це стиснене повітря не дає їй піднятися вище. Але якщо ми прорубаємо отвір у стіні, повітря вирветься назовні, тиск упаде, і рівень води зовні й усередині конуса зрівняється. Якщо ж рівень води зовні значно вищий, ніж тут, то вода підніматиметься доти, поки її знову не зупинить тиск повітря. У цьому конусі ми — як робітники у водолазному дзвоні.

— Що ж нам робити? — запитав Том.

— Спочатку гарненько обміркувати, а потім вже діяти, — відповів Дік Сенд. — Необережність може вартувати нам життя.

Це зауваження було дуже слушним. Дік також мав рацію, коли порівнював затоплений розливом термітник із водолазним дзвоном. Але у водолазному дзвоні повітря безупинно оновлюється за допомогою спеціальних насосів. Водолази вільно дихають і не відчувають інших незручностей, крім тих, які пов’язані із тривалим перебуванням у камері, де повітря перебуває під великим тиском. У конусі ж до цих незручностей додалося й те, що вода зайняла близько третини об’єму приміщення, а повітря могло оновитися лише в тому випадку, якщо буде пробито в стіні отвір, сполучений з атмосферою. Але пробивати такий отвір — означає наражатися на ризик, про який говорив Дік Сенд, і, можливо, лише погіршити положення.

Поки що рівень води усередині конуса залишався незмінним. Підвищитися він міг лише у двох випадках: по-перше, якщо в стіні буде пробито дірку й виявиться, що зовні вода стоїть вище, ніж усередині конуса, по-друге якщо рівень води підніматиметься ще вище. В обох випадках вода залишить усередині термітника лише невеликий простір, у якому отруєне видихуваною вуглекислотою повітря стискатиметься ще більше.

Діку спало на думку, а що як розлив зірве з місця конус?… Це було би вкрай небезпечно для всіх, хто зараз перебував у ньому. «Ні, — вирішив він, — цього не може бути: будівлі в термітів надзвичайно міцні, не гірші, ніж у бобрів».

Тож найбільше слід було побоюватися, що гроза затягнеться надовго, а отже, й повінь посилиться. Якщо рівень води на рівнині досягне тридцяти футів, тобто підніметься на вісімнадцять футів над верхівкою конуса, повітря всередині нього перебуватиме під тиском майже в одну атмосферу!

А тим часом у Діка Сенда були підстави побоюватися, що повінь посилиться. Адже підйом води залежав не лише від цієї неймовірної зливи, — можливо, що якась із річок, що протікали поблизу, вийшла з берегів і затопила цю улоговину. У такому разі можна було припустити, що конус цілком перебуває під водою, й з нього вже не можна вибратися, навіть пробивши верхівку, що зробити не дуже складно.

Дік Сенд, вкрай стривожений, запитував себе, що робити: чекати чи, з’ясувавши реальне становище, якнайшвидше знайти вихід із ситуації?

Йшла третя година ранку. У конусі всі принишкли, прислухаючись до відгомону грози, що долинав із зовні. Безперервний гул і тріскіт свідчили про те, що боротьба стихій не скінчилася.

Старий Том звернув увагу на те, що рівень води продовжує потроху підніматися.

— Так, я теж це помітив, — спохмурнів Дік Сенд. — Повітря не може вирватися звідси, а вода все ж піднімається. Виходить, вода ззовні