Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Крутий окріп лився у чашку, де на дні лежали стиснуті листочки зеленого чаю, які спочатку піднялися, розгорнулися, а там повільно опустилися на дно та стали зафарбовувати воду у світло жовтий колір. Далі з'явився приємний солом’яний запах, що дуже любила Віра.

Вона спостерігала за тим, як заварюється її улюблений напій. Останній вона полюбляла пити вранці. До нього дівчину привчила матір, що померла понад десять років тому від раку щитовидної залози.

Однак чорнявка не хотіла зараз думати про такі сумні спогади, бо її хвилював Роман, що зараз спокійно спав у сусідній кімнаті. Вона не хотіла його відпускати до Лілії:

- Мабуть, я не краща за неї, але вона гадюка. Вона обманює свого чоловіка, а також користується тим, що її коханці, а тобто коханець багатий. Це добром не закінчиться. Жовтенький давно втратив здоровий глузд.

Віра заплющила очі. Її обличчям пронеслася крива посмішка, а у голові знову залунали думки:

- А якщо я скажу йому правду? Він має повірити мені! Тоді він забудеться про свою Лілію та буде тільки моїм! Але якщо вона скаже Дмитру, що я відбила в неї чоловіка? Ні... Він не стане нічого робити. Він не торкається чужих драм. Він любить лише трахати все, що носить спідниці та має гарні гладкі ніжки. Йому плювати...

Від цих думок дівчина сходила з розуму. Вона не хотіла відпускати свого Романа, але боялася, що з ним може щось статися.

- Але якщо я не скажу, то буду шкодувати, - прошепотіли її бліді вуста.

- Ти щось сказала? - раптово промовив Роман, який встав із ліжка та знаходився за її спиною.

Віра перелякано обернула до нього голову. Зараз вона постала перед вибором, який раптово з'явився на її шляху, як гриб після дощу. Від хвилювання у дівчини пересохло у горлі, а щоки почервоніли.

- Тобі зле?

- Ні, - махнула головою вона.

- Тоді що сталося?

- Я не знаю чи варто тобі дещо казати. Це може тебе шокувати, розізлити...

- Ну якщо вже почала, то говори, - сів хлопець на стілець та взяв її за руку.

- Ти впевнений? - намагалася відтягнути той страшний момент дівчина.

- Віро, кажи вже.

Повія набрала повні легені повітря та почала мовити:

- Лілія зраджує тобі з Дмитром Жовтеньким. Я гадаю, що її вагітність брехня.

- Що? - засміявся він, різко вставши. - Віро, ти що таке верзеш?

- Я вчора її на власні очі бачила. Вона цілувалася з Дмитром, а він зі свого боку навіть не приховував, що вони палкі коханці.

- І де ти їх бачила? - тремтячим голосом запитав хлопець.

- Це не важливо...

- Ні, важливо!

- На вечірці.

- Ти ж мені говорила, що ці дні сиділа вдома? - загорілися ревнощами очі Кученюка. - Ти ж мені казала, що не була з клієнтами!

- Я тобі збрехала, але вчора я просто супроводжувала одного чоловіка. У нас нічого не було! Романе, повір мені! - здійнялася вона на ноги.

Русявий не міг дихати від злості та ревнощів. Він дивився на Віру та хотів її придушити.

- У нас усе могло бути добре, але ти вирішила мене обманути! Сама їздила на якісь блядки, а до повного концерту вирішила облити брудом мою дружину! Та ти її пальця не коштуєш! Я думав, що люди можуть змінюватися, коли люблять, але ти  гнила хвойда, яка вирішила мене використати!

- Романе, це не так! Я тобі кажу правду!

- Я тобі не вірю! - закричав він та від емоцій перевернув стіл на якому стояла чашка з чаєм. Це все впало, і напій опинився на паркеті, а порцеляна голосно розбилася. Потім до цього звуку додалося падіння стола.

Віра не могла поворухнутися. Навіть гарячий чай, що обпікав їй ноги, не здвинув із місця. Зараз дівчина вловлювала тільки душевну біль. Фізична її абсолютно не турбувала.

- Романе, я не брешу, - скрізь сльози проказала вона. Однак було пізно. Хлопець одягався у спальні, а після цього швидко вийшов із квартири. На кінець він сильно гупнув дверми, що ледь не затрусився будинок.

Ноги брюнетки нарешті підкосилися. Тепер її худе тіло лежало на підлозі. Чай уже не пік, а навпаки - холодив. Дівчина не плакала, бо вже не могла. Вона знала, що може бути така реакція Романа, але думала, що він їй повірить, проте хлопець покинув її.

Кученюк йшов вулицею. Його трусила злість. Йому хотілося повернутися до та придушити ту гниду та брехуху, але не міг. Це йому не давало кохання, яке вигнало його з хати дівчини.

- Вона збрехала мені! - думав він. - Я думав, що вона кине те своє бридке заняття, але її язик насмілився оббрехати мою Лілію! Господи, як же у неї вистачило сміливості таке вигадати! Я не вірю! Я думав, що вона янгол із тяжкою долею, а вона відповідає своїй професії - брехлива хвойда.

На таких емоціях Роман повернувся додому, де вперше за декілька років застав дружину на кухні, яка варила суп, а не сиділа у вітальні та обирала косметику з каталогу. Руда повільно різала картоплю, а коли почула, що хтось є поряд, то розвернулася повністю до нього.