Читати книгу - "48 законів влади"

Після поразки Помпея розваги стали масштабнішими. Нічого подібного Рим раніше не бачив. Перегони на колісницях стали більш видовищними, гладіаторські бої — драматичнішими, бо Цезар улаштовував для римської знаті бої до смерті. Він організовував величезні морські битви на штучному озері. Театральні вистави відбувалися в кожному районі Рима. Споруда велетенського нового театру драматично спадала схилом Тарпейської скелі. На ці видовища з усієї імперії посунули юрби, уздовж доріг до Рима рясніли намети прибульців. 45 р. до н. е., пристосувавши свій вхід до міста таким чином, щоб він справив найбільший ефект і став сюрпризом, Цезар після Єгипетської кампанії повернув Клеопатру до Рима і влаштував для публіки ще більше екстравагантних вистав.

Ці заходи були чимось більшим, ніж відвертанням уваги мас: вони значно покращили сприйняття Цезаря народом і зробили його образ більшим і важливішим за саме життя. Цезар майстерно творив свій публічний імідж, про який завжди дбав. Перед натовпом він щоразу з’являвся у видовищному пурпуровому вбранні. Перевершити його не міг ніхто. Зовнішній вигляд його цікавив передусім; подейкували, що він полюбляв, коли його вшановували сенат і люди. З цієї нагоди він покривав голову лавровим вінком, приховуючи свою лисину. Цезар був неабияким промовцем. Він умів багато сказати небагатьма словами, інтуїтивно відчуваючи, коли задля максимального ефекту завершити промову. Для своїх публічних виступів він завжди приберігав сюрприз — якусь приголомшливу заяву, що посилювала драматичність ситуації.

Цезаря, якого дуже любили римляни, ненавиділи й боялися суперники. На березневі іди — 15 березня 44 р. до н. е. — група змовників на чолі з Брутом і Кассієм оточила його в сенаті та вбила ударами ножа. Навіть помираючи, він зберіг відчуття драматизму. Цезар закрив обличчя, затуливши його верхнім краєм одягу, а нижній край відпустив, щоб укрити ноги, аби вмирати вкритим і з гідним виглядом. Як написав римський історик Светоній, останні слова, звернені до давнього друга Брута, який збирався завдати другого удару, Цезар вимовив по-грецькому, ніби репетируючи фінал п’єси: «І ти, дитя моє?»

Тлумачення

Римський театр був місцем, куди збиралася небачена сьогодні кількість люду. Вони щільно заповнювали місця для глядачів і веселилися під час грубуватих комедій або зворушувалися високою трагедією. Театр наче відображав сутність життя в його концентрованій драматичній формі. Подібно до релігійного ритуалу, він справляв потужний і миттєвий вплив на посполитий люд.

Юлій Цезар був, можливо, першою публічною особою, яка зрозуміла важливий зв’язок між владою і театром. Це наслідок його власної одержимості театром. Він сублімував цей інтерес, ставши актором і режисером на світовій сцені. Цезар промовляв ніби за сценарієм, він жестикулював і йшов крізь натовп, переймаючись тим, як його сприймуть глядачі. Свої промови він насичував драматизмом. Його жести були достатньо широкими, щоб пересічна людина відразу їх сприймала. Він став неймовірно популярним.

Цезар створив взірець для всіх владних і впливових людей. Ідучи його слідами, вам варто збагатити свої дії такими драматичними прийомами, як сюрприз, стривоженість, викликання співчуття, символічна ідентифікація. Як і він, ви повинні постійно пам’ятати про аудиторію — що їй буде до душі, а від чого стане нудно. Вам слід бути в центрі, керувати увагою публіки й ніколи не давати перевершити себе.

Дотримання закону ІІ

1831 року молода жінка на ім’я Аврора Дюпен Дюдеван покинула чоловіка й сім’ю в провінції і переїхала до Парижа. Вона хотіла бути письменницею, а шлюб, на її думку, був гірший за в’язницю, бо не давав ні часу, ні свободи перейматися своєю пристрастю. У Парижі вона стане незалежною і зароблятиме на життя літературною працею.

Проте незабаром після прибуття до столиці Дюдеван довелося зіштовхнутися із жорстокою реальністю. Свободу в Парижі можна було мати лише за наявності грошей. Жінка могла здобути гроші лише в шлюбі або ж ставши повією. Жодна жінка ще не могла заробити собі на прожиття літературною працею. Жінки писали для розваги, перебуваючи на утриманні чоловіків або витрачаючи свій спадок. Коли Дюдеван уперше показала свій твір редакторові, він їй сказав: «Вам треба народжувати дітей, мадам, а не книжки писати».

Безперечно, Дюдеван приїхала до Парижа, щоб домогтися неможливого. Але, врешті, вона придумала стратегію, як зробити те, що ще не вдавалося жодній жінці: створити себе заново, вигадати власний публічний імідж. До неї письменниці виконували традиційну роль другорядного художника, авторки творів для інших жінок. Дюдеван вирішила, що як уже гратиме роль, то за власним сценарієм: вона гратиме чоловічу роль.

1832 року видавець прийняв перший великий роман Дюдеван «Індіана». Вона обрала собі літературний псевдонім «Жорж Санд», і весь Париж вважав, що автором непересічного твору був чоловік. Дюдеван полюбляла й раніше одягати чоловіче вбрання — ще до появи «Жоржа Санда» (їй завжди здавалося, що для вершниці чоловічі сорочки й бриджі зручніші). Тепер, як публічна особа, вона лишень збагатила цей імідж. Вона додала до свого гардеробу довгі чоловічі пальта, сірі капелюхи, важкі черевики та краватки в стилі денді. А ще палила сигари, по-чоловічому провадила розмову — контролювала перебіг бесіди й навіть докидала соковите слівце.

Дивний письменник «жінка-чоловік» захопив публіку. На відміну від інших письменниць, Жорж Санд прийняли до групи митців-чоловіків. Вона пила й курила з ними, у неї були романи з найвідомішими митцями Європи — Мюссе, Лістом, Шопеном. Вона їх домагалась і сама кидала, як їй заманеться.

Ті, хто добре знав Санд, розуміли, що її мужикуватість була захистом від цікавих очей публіки. У світі їй подобалося впадати у крайність, а в приватній обстановці вона залишалася собою. Вона розуміла також і те, що персонаж «Жорж Санд» може стати банальним або передбачуваним. Через це письменниця час від часу різко змінювала характер створеного нею образу: замість романів зі знаменитостями, вона переймалася політикою, очолювала демонстрації, інспірувала студентські заворушення. Ніхто не зміг диктувати їй межі створюваного образу. Минуло багато років після її смерті, і люди здебільшого припинили читати її романи, але театральний розквіт її вдачі продовжував вабити і надихати.

Тлумачення

Протягом усього публічного життя Жорж Санд у знайомих і митців, які перебували в її компанії, було відчуття, що це чоловік. Але у своїх щоденниках і найближчим друзям, як от Ґюстав Флобер, вона зізнавалася, що в неї не було бажання бути чоловіком, а цю роль вона грала лише для публіки. Насправді Жорж Санд хотіла мати силу визначати власний характер. Вона не сприймала обмежень, які накидало їй суспільство. Коли вона залишалася самою собою, в неї такої сили не було, і тому Жорж Санд створила особу, яку могла постійно змінювати відповідно до своїх забаганок, яка привертала увагу й надавала їй таємничості.

Зрозумійте: світ хоче накинути вам роль у житті. Щойно пристанете на це — ви приречені. Ваша влада обмежиться добровільно чи з примусу обраної ролі. А от актор грає безліч ролей. Утішайтеся цією