Читати книгу - "48 законів влади"

Після обіду мисливці із собаками рушили до Булонського лісу. За таємним сигналом Талейрана слуги випустили одну свиню. «Бачу вепра!» — радісно заволав Наполеон і скочив на коня, аби почати гонитву. Талейран залишився позаду. Через півгодини галопування по парку «вепра», нарешті, вдалося схопити. У мить тріумфу до Наполеона наблизився один із його ад’ютантів, який розумів, що це створіння не могло бути вепром. Він боявся, що з генерала почнуть кепкувати, щойно історія набуде розголосу. «Сір, — звернувся він до Наполеона, — ви ж розумієте, що це не вепр, а свиня».

Розлютившись, Наполеон пустив коня чвалом до будинку Талейрана. Дорогою він зрозумів, що може стати об’єктом безлічі жартів і що картання Талейрана лише поставить його в іще смішніше становище — ліпше звести все на жарт.

Талейран спробував утішити вражене самолюбство генерала. Він попросив Наполеона почекати з поверненням до Парижа — треба ще раз пополювати в парку. Там було багато кроликів, на яких полюбляв полювати Луї XVI. Талейран навіть запропонував Наполеонові вибрати собі рушницю з колекції Луї. Лестощами і умовляннями він переконав Наполеона ще пополювати.

Мисливці рушили до парку надвечір. Дорогою Наполеон сказав Талейранові: «Я не Луї XVI і не вб’ю жодного кролика». Але сталося диво — надвечір парк кишів кроликами. Наполеон підстрелив не менше півсотні, і його гнів змінився на задоволення. Наприкінці бурхливого полювання до Наполеона під’їхав той самий ад’ютант і прошепотів на вухо: «Направду, сер, я починаю думати, що це не дикі кролики. Підозрюю, що цей крутій Талейран іще раз пожартував із нас». (Ад’ютант мав рацію: Талейран послав кількох слуг на базар, і вони купили багато кроликів і випустили їх у Булонському лісі).

Наполеон негайно скочив на коня і галопом помчав геть, цього разу — до Парижа. Пізніше він погрожував Талейранові, попереджав, що, коли той комусь про це розкаже і зробить його посміховиськом для Парижа, розплата буде жахливою.

Багато місяців спливло відтоді, перш ніж Наполеон зміг знову довіряти Талейранові, хоча так ніколи й не вибачив того приниження.

Тлумачення

Надвірні схожі на магів: вони шахрують із зовнішнім виглядом, показуючи оточенню лише те, що хочуть.

Талейран був великим магом двірської інтриги, і, якби не ад’ютант Наполеона, йому б усе зійшло з рук: і панові догодив би, і покпив би з генерала. Але поведінка при дворі — тонке мистецтво: якщо не помітити пастку або припуститися непоправної помилки, ваші найкращі трюки зійдуть нанівець. Не ризикуйте, аби вас на чомусь не спіймали: нехай люди не бачать, як ви це все робите. Якщо це станеться, ви відразу ж в уяві людей перетворюєтеся з надвірного з гарними манерами на огидного негідника. Приділяйте якнайбільше уваги приховуванню своїх маніпуляцій, щоб пан вас не викрив.

Закон 25.

Створіть для себе новий імідж

СУДЖЕННЯ

Не погоджуйтеся на роль, яку накидає вам суспільство. Створіть для себе новий імідж, що привертатиме увагу й не обридне людям. Краще самі створіть свій імідж, бо люди можуть зробити це за вас. Додайте театральності своїм публічним жестам і діям — це посилить ваш вплив, а ваша індивідуальність здаватиметься всеосяжною.

Дотримання закону 1

Юлій Цезар уперше привернув до себе увагу римського суспільства 65 р. до н. е., коли обійняв посаду еділа, чиновника, який відповідав за розподіл збіжжя й організацію масових розваг. Він організував низку ретельно підготовлених і спланованих у часі видовищ — полювання на диких звірів, екстравагантні гладіаторські бої, театральні змагання. У кількох випадках він оплачував ці вистави своїм коштом. У простих людей його ім’я незабаром стало міцно асоціюватися з цими улюбленими розвагами. У міру того як він поволі дійшов до посади консула, популярність у народі стала чудовим підмурком його влади. Він створив собі імідж видатного шоумена.

У 49 р. до н. е. Рим перебував на межі громадянської війни через суперництво двох лідерів — Цезаря і Помпея. У момент найвищої напруги Цезар, шанувальник сцени, пішов до театру на виставу, а після її закінчення, замислений, повертався в темряві до свого табору на березі річки Рубікон, що розділяла Італію й Галлію, де тривала його кампанія. Перейти зі своєю армією річку й опинитися на італійському березі означало б для Цезаря початок його війни з Помпеєм.

У своєму штабі Цезар озвучив обидві позиції. Зрештою, завершуючи монолог, він показав на височенного солдата, який заклично сурмив, ідучи мостом через Рубікон, і промовив: «Приймімо це як знак від богів і ходімо туди, куди він кличе нас мститися нашим лукавим ворогам. Жереб кинуто!» Він промовляв зловісно й драматично, показуючи на річку й дивлячись генералам в очі. Він знав, що генерали вагалися, але його промова переконала їх відчуттям драматичності моменту й ваги часу. Прозаїчніша промова ніколи не мала б такого ефекту. Генерали пристали до нього, і Цезар із армією перейшов Рубікон. Того ж року Помпей зазнав поразки, а Цезар став диктатором Рима.

Під час військових дій Цезареві подобалося бути на чолі. Він був управний вершник, як і його солдати, йому імпонувало перевершувати їх у всьому, що стосувалося сміливості й витривалості. Він вступав у бій на найважчому напрямі, і солдати бачили його в гущі січі: стоячи в центрі, він закликав їх уперед як божественний символ влади і взірець для наслідування. З усіх армій Рима армія Цезаря була найбільш відданою і лояльною. Його солдати, подібно до простого люду, який відвідував його розваги, ідентифікувалися з ним і його справою.

Людина, яка наміряється забагатіти в цій давній столиці світу [Римі], повинна, як хамелеон, міняти забарвлення залежно від кольору довкілля, вміти набути будь-якої форми чи обрисів. Треба бути гнучким, згідливим, загадковим, часто ницим, часом щирим, іноді віроломним, завжди ховаючи частину свого знання, з одним тоном голосу, терплячим, бездоганним господарем власної міміки, холодним, наче крига, коли інша людина палає. І, якщо в серці нема Бога — що дуже часто трапляється з тими, хто володіє згаданими якостями, — треба дбати про релігію, що відбивалося б на обличчі, у манерах, тихо страждати, якщо ви — чесна людина, але знати, що ви — запеклий лицемір. Людина, яка в душі гидує таким життям, має залишити Рим і шукати долі деінде. Не знаю, хвалю я себе чи вибачаю, але з усіх згаданих якостей я волів би мати одну, а саме — гнучкість.