Читати книгу - "48 законів влади"

Не переступайте межі своїх обов’язків. Робіть належне якомога краще, але не більше. Це поширена помилка — думати, що робити більше — це робити краще. Не добре показувати, як тяжко ви працюєте, бо тоді видаватиметься, що ви хочете приховати якусь ваду. Люди починають щось підозрювати, коли ви робите щось, що вам не загадували. Якщо ви хранитель корони — охороняйте корону. А надлишки енергії прибережіть до того часу, коли ви не при дворі.

Сцена VIII

Якось для розваги італійський художник доби Відродження Фра Філіппо Ліппі (1406—1469) разом із друзями відплив вітрильником із Анкони. У морі їх захопили дві мавританські галери; їх закували в кайдани, доправили до Барбарії й продали в рабство. Півтора року Філіппо гарував, не сподіваючись уже повернутися до Італії.

Кілька разів Філіппо бачив, як повз проходив його рабовласник, і якось вирішив вугіллям із вогнища намалювати портрет чоловіка. Усе ще в кайданах, він знайшов білий мур і намалював у повен зріст рабовласника в мавританському вбранні. Власник невдовзі почув про це, бо в тому краї ніхто доти не бачив такої вправності в малюванні; це здавалося дивом, даром Божим. Портрет так сподобався хазяїнові, що він негайно звільнив Філіппо і дав йому при дворі роботу. Усі відомі люди Барбарії приходили подивитися на чудові барвисті портрети, які Фра Філіппо продовжував створювати, і, нарешті, вдячний за честь, що йому випала, власник Філіппо безпечно повернув митця до Італії.

Тлумачення

Усіх нас, хто наймитує, у той чи інший спосіб брали в полон пірати й продавали в рабство. Але, подібно до Фра Філіппо, кожен із нас має якийсь дар, хист, здібність робити щось краще за інших. Подаруйте панові свій хист — і вас виокремлять серед інших надвірних. Нехай успіхи, якщо треба, підуть панові, бо це ж ненадовго: використайте його як спосіб виявити свій хист — і, врешті-решт, купите собі звільнення з неволі.

Сцена IX

Альфонс I Арагонський мав слугу, який розповів королю, що минулої ночі бачив сон: Альфонсо подарував йому зброю, коней і вбрання. Альфонсо був людиною щедрою і заможною і подумав, що буде втішно, якщо сон збудеться, і тут-таки дав усе це слузі.

За деякий час той самий слуга сказав Альфонсо, що знову бачив сон — цього разу король дарував йому чималу купу золотих флоринів. Король посміхнувся і відповів: «Надалі не вір снам, вони брешуть».

Тлумачення

У ситуації з першим сном слуги Альфонсо панував над ситуацією. Справджуючи сон, король діяв ніби як Бог, у м’якій та гумористичній манері. А от у ситуації з другим сном уже ніякої магії вже не було — просто слуга вдався до огидного шахрайства. Не напитуйте собі забагато і знайте, коли зупинитися. Дарувати — це прерогатива пана. Не давайте йому шанс відхилити ваше прохання. Краще здобути милість, заслуживши її, а не випрохувати.

Сцена X

Знаменитий англійський пейзажист Джозеф Меллорд Вільям Тернер (1775—1851) був відомий як колорист, який поєднував яскравість із переливчастістю. Колір на його полотнах настільки вражав, що інші художники не хотіли, аби його роботи висіли поруч із їхніми.

Художник сер Томас Лоренс якось мав нещастя побачити картину Тернера «Кельн», що на виставці висіла поміж двома його власними полотнами. Лоренс із гіркотою поскаржився власникові галереї, який йому відповів, що чиїсь полотна мусять висіти поряд із творами Тернера. Але Тернер почув скаргу Лоренса і до відкриття виставки приглушив тони яскраво-золотого неба «Кельна», зробивши його таким тьмяним, як і барви на картинах Лоренса. Друг Тернера, побачивши це, вигукнув: «Що ти накоїв!» «Ну, бідолаха Лоренс здавався таким нещасним, — відповів Тернер. — До того ж це просто сажа. Після виставки я все змию».

Тлумачення

Багато клопотів царедворця пов’язані з паном, як, до речі, і більшість небезпек. Проте було б помилково вважати, що тільки пан визначає вашу долю. Ваші товариші й підлеглі також до неї причетні. Двір — це рагу з образ, страхів і сильних заздрощів. Вам слід погамувати всіх, хто потенційно може вам зашкодити, переадресувати їхні образи й заздрість іншим.

Як непересічний надвірний, Тернер знав, що його талан і слава залежать як від колег-художників, так і від дилерів і патронів. Скільки знаменитих стали жертвами заздрих колег! Краще тимчасово приглушити свій блиск, ніж страждати від стріл заздрості.

Сцена XI

Вінстон Черчилль був художником-аматором, і після Другої світової війни колекціонери зацікавилися його картинами. Американський видавець Генрі Люс, засновник часописів «Тайм» і «Лайф», мав на стіні свого нью-йоркського офісу пейзаж Черчилля.

Якось під час поїздки по Сполучених Штатах Черчилль відвідав Люса в його офісі, і вони обоє задивилися на картину. Видавець зауважив: «Гарна картина, але, на мій погляд, у ній бракує чогось на передньому плані… ну, скажімо, овечок». Наступного дня Люсові зателефонував секретар Черчилля з проханням переслати картину до Англії. Люс так і зробив, потерпаючи, що, мабуть, образив колишнього прем’єр-міністра. Проте через кілька днів картина повернулася до Люса, але в ній дещо змінилося: тепер на передньому плані мирно паслася самотня вівця.

Тлумачення

За своїм суспільним статусом і славою Черчилль був на дві голови вищий за Люса, але той теж був впливовою людиною. Отже, чому зауваження американського видавця викликало в Черчилля побоювання? Нащо прислухатися до критики дилетанта?

Двір — тобто весь світ дипломатів і міжнародних державців, а також журналістів, які запобігають перед ними, — це місце взаємозалежності. Ображати впливових людей чи дошкуляти їм, критикуючи їхній смак, нерозважливо, навіть якщо вони нижчі за своїм статусом або на одному рівні з вами. Якщо така людина, як Черчилль, може не образитися на критику такого чоловіка, як Люс, то Черчилль — незрівнянний надвірний. Отже, імітуйте Черчилля — домальовуйте овечку. Завжди корисно грати роль послужливого двірського, навіть якщо у вас немає пана.

Поведінка при дворі — досить делікатна гра: застереження

Талейран був неперевершеним надвірним, особливо на службі у свого пана — Наполеона. Коли вони тільки познайомилися, Наполеон побіжно зауважив: «Днями я завітаю до вас на ланч». У Талейрана був будинок в Отей на околиці Парижа. «Матиму за честь, mon général, — відповів міністр. — І, оскільки мій будинок недалеко від Булонського лісу, ви зможете розважитися й постріляти після обіду».

«Я не люблю стрільби, — сказав Наполеон, — але я люблю полювання. Чи у Булонському лісі є вепри?» Наполеон був родом із Корсики, де полювання на вепра — улюблена розвага. Питаючи про вепрів у паризькому парку, він показував себе провінціалом, справжнім селюком. Проте Талейран не розсміявся, він не міг устояти перед спокусою розіграти людину, яка була тепер його керівником у політиці, але не перевершувала його ні за походженням, ні за аристократизмом, бо Талейран належав до давнього аристократичного роду. Тож на питання Наполеона він