Читати книгу - "48 законів влади"

Сен-Сімон так описував манеру Мансара спілкуватися з королем: «Він умів показувати королю плани, які навмисно містили якісь хиби, зазвичай ішлося про сади, які не були спеціальністю Мансара. Король, як і припускав Мансар, відразу ж указував пальцем на слабке місце і казав, що треба виправити; тієї миті Мансар привселюдно скрикував, що він ніколи б не помітив проблему, якби не король. Мансар у захваті визнавав, що поряд із королем він лише недолугий учень». Знов і знов удаючись до цього методу, Мансар у 30 років одержав престижне королівське замовлення. Хоча він був не настільки талановитий і досвідчений, як багато інших французьких архітекторів, саме він мав узятися до розширення Версалю. Відтоді Мансар став королівським архітектором.

Тлумачення

Замолоду Мансар бачив багато королівських майстрів на службі в Луї XIV, які втрачали свої місця не через брак хисту, а через грубі помилки у світській поведінці. Мансар такої помилки не припуститься. Він завжди хотів, щоб Луї думав про себе краще, і тому прилюдно підживлював марнославство короля.

Не уявляйте собі, буцімто важливі лише вміння і хист. При дворі мистецтво надвірного важливіше за хист. Не варто приділяти так багато уваги своїм студіям, занедбуючи вміння світської поведінки. А найвище вміння — допомогти зверхникові здаватися талановитішим за його оточення.

Сцена IV

Жан-Батист Ізабе став неофіційним художником двору Наполеона. Під час Віденського конгресу 1814 року, коли переможений Наполеон перебував у неволі на острові Ельба, учасники конгресу, які мали вирішувати долю Європи, запросили Ізабе, щоб увічнити цю історичну подію на епічному полотні.

Щойно Ізабе прибув до Відня, його відвідав Талейран, головний французький переговірник. Беручи до уваги свою роль у нарадах, пояснив державець, він уважає, що має бути в центрі композиції. Ізабе радо погодився. За кілька днів до художника завітав представник Англії герцог Велінґтон і сказав приблизно те саме, що й Талейран. Дуже ввічливий Ізабе погодився, що великий герцог справді має бути центром уваги.

Повернувшись у студію, Ізабе обдумав дилему. Якщо він когось із них поставить у центр композиції, то може статися дипломатична незгода, почнуться образи в той час, коли мир і злагода критично важливі.

Урешті-решт, коли врочисто відкрили картину, і Талейран, і Велінґтон були пошановані й задоволені. На картині була величезна зала, заповнена дипломатами й політиками з усієї Європи. З одного боку до зали входить герцог Велінґтон, і всі очі спрямовані на нього — він у центрі уваги. А в центрі картини тим часом сидить Талейран.

Тлумачення

Часом дуже важко задовольнити зверхника, але треба бути геніальним царедворцем, щоб задовольнити відразу двох панів. Такі труднощі доволі часті в житті надвірного: приділяючи увагу одному можновладцеві, він викликає невдоволення в іншого. Треба безпечно проплисти між Сциллою і Харибдою. Зверхники мають отримувати своє. Уникайте того, щоб догоджати одному, викликаючи невдоволення в іншого.

Сцена V

Джордж Браммел, також відомий як Красунчик Браммел, наприкінці 1700-х років виокремлювався з-поміж інших завдяки винятковій елегантності свого вигляду, популяризації пряжки на черевиках (цю моду відразу запозичили всі денді) і дивовижному володінню мовою. Його лондонський будинок був модною пам’яткою міста, а сам Браммел — законодавцем моди. Якщо йому не подобалося чиєсь взуття, людина негайно викидала його й купувала те, що носив він. Він удосконалив мистецтво зав’язування краватки; казали, що лорд Байрон провів багато вечорів біля свічада, намагаючись розгадати секрет вузлів краваток Браммела.

Одним із найбільших шанувальників Браммела був принц Вельський, який теж уважав себе модником. Браммел став наближеним до двору принца (і отримав королівський пенсіон) і незабаром так повірив у власний авторитет, що почав кпити з повноти принца, називаючи його Біґ Беном. Оскільки стрункість була важливою рисою для денді, жарт був достоту нищівним. Якось за обідом, коли слуги забарилися з черговою стравою, Браммел звернувся до принца: «Подзвоніть-но, Біґ Бене». Принц подзвонив, але, коли з’явився слуга, він наказав йому вивести Браммела за двері й ніколи більше його не впускати.

Попри немилість принца, Браммел і далі поводився зарозуміло. Без патронату принца він загруз у страшних боргах, проте зберігав бездоганні манери, але незабаром всі його покинули. Він помер у жалюгідних злиднях, забутий і божевільний.

Тлумачення

Убивча дотепність Красунчика Браммела здобула йому прихильність принца Вельського. Але навіть йому, законодавцеві смаку і стилю, не минулися жарти про вигляд принца, особливо висловлені прямо. Ніколи не жартуйте з приводу повноти людини — особливо коли це ваш зверхник. Історія знає випадки, коли притулки наповнювалися людьми, котрі отак жартували зі своїх зверхників.

Сцена VI

Папа Урбан VIII хотів залишитися в пам’яті людей як здібний поет, хоча, на жаль, був посереднім віршувальником. У 1629 році герцог Франческо д’Есте, знаючи про літературні амбіції Папи, відрядив до Ватикану послом поета Фульвіо Тесті. В одному з листів Тесті до герцога пояснено, чому йому випала така честь: «Коли обговорення закінчилося, я колінкував перед ним на прощання, але Його Святість подав мені знак і пішов до іншого приміщення, де він спав; там, підійшовши до столика, узяв із нього жмуток паперів і, з усмішкою повернувшись до мене, промовив: «Ми хочемо запропонувати увазі Вашої Світлості деякі наші твори». І він прочитав мені дві довгі оди в стилі Піндара, одна з яких вихваляла Пресвяту Діву, а друга — графиню Матильду».

Нам достеменно не відомо, що думав Тесті про ці поеми, бо йому було небезпечно вільно висловлювати власну думку навіть у листі. Але він вів далі: «Я, згідно з настроєм, коментував кожен рядок і хвалив, а потім, поцілувавши пантофлю Його Святості за такий незвичайний вияв благовоління [читання віршів], я пішов». Через кілька тижнів, коли сам герцог відвідав Папу, він зміг зацитувати кілька його віршів, розхваливши їх настільки, що Папа «радів до нестями».

Тлумачення

У питаннях смаку не стримуйтеся в улещуванні володаря. Смак — одна з найбільш чутливих частин нашого его. Ніколи не піддавайте сумніву смак зверхника — його вірші довершені, одяг бездоганний, а манери — взірцеві.

Сцена VII

Якось по обіді Чжао, давньокитайський правитель із династії Хань (358—333 рр. до н. е.), заснув у палацових садках. Надвірний хранитель корони, основним обов’язком якого було наглядати за головним убором правителя, проходив садком і побачив повелителя, який спав без халата. Ставало прохолодно, і хранитель корони вкрив володаря власним халатом і пішов собі геть.

Коли Чжао прокинувся і побачив халат, що прикривав його, він запитав у своїх наближених: «Хто мене вкрив?» Вони відповіли: «Хранитель корони». Чжао викликав до себе офіційного хранителя халата і покарав його за нехтування своїми обов’язками. Він також викликав хранителя корони і стяв йому голову.

Тлумачення