Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мелодія кави в тональності сподівання 📚 - Українською

Читати книгу - "Мелодія кави в тональності сподівання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мелодія кави в тональності сподівання" автора Наталія Гурницька. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 69
Перейти на сторінку:
прагнула всім серцем. На жаль, Адам ніяк не погоджувався на цю, як він казав, авантюру, і вона на якийсь час затаїлася з тим своїм бажанням від рідних та знайомих. А потім Геля народила ще дитя, тоді помер Адам, а згодом виявилося, що й вона матиме дитину. Анна лягла навзнак і втупилася у стелю. Бодай ця її мрія таки здійсниться і вона народить ще одну дитину від Адама. Не могла дочекатися, коли це станеться, і вже втрачала терпіння та починала нервувати. Ще й сьогодні щось її непокоїло по-особливому гостро. Якийсь невиразний спогад чи передчуття. Щось муляло, здавалося важливим, але ніяк не набувало означеності, а зникало, так і не перетворившись у щось конкретне. Щось вона таки забула. Але що? Схоже, щось важливе, вагоме, щось таке, чого не мала б забувати. Якісь події чи обставини? Може, чиїсь уродини або дату смерті?

Анна проаналізувала всі значні дати: уродини близьких, іменини знайомих, дати смерті своїх та Адама родичів. Ні, таке б не забулося. Може, щось пообіцяла дітям і не зробила? Може, кудись з ними мала піти? Щось їм купити? Допомогти у чомусь?

Анна знов на декілька хвилин замислилася. Ні. Однозначно, ні. Малі вже давно нагадали би про це. Вони не з тих, що мовчатимуть. Радше докучатимуть і випоминатимуть за кожної слушної і зовсім не слушної для того нагоди. Це щось інше. Може, передчуття чогось недоброго?

Важко зітхнувши, Анна повернулася на лівий бік і спробувала вигідніше прилаштувати ноги. Останнім часом ті немилосердно боліли, і вона ніяк не могла знайти зручну для відпочинку позу. Ще й на додачу до фізичних нездужань надто помітний живіт не дозволяв ані вдягнутися звично, ані вийти на люди. Зрештою, усі жінки з доброго товариства в останні місяці вагітності намагаються сидіти вдома. А вона ще й у суворій жалобі. Тут вимоги до пристойності в рази жорсткіші. Далі костелу, цвинтаря і помешкання Терези взагалі нічого носа потикати. Навіть на звичайну прогулянку по Верхніх Валах[12] чи по вулиці Карла Людвіга нижчій або ж вищій[13] не вийдеш. Порядні жінки суворо осудять і про майбутні візити в пристойне товариство чи на карнавальні забави можна забути надовго, якщо взагалі не назавжди. Зрештою, взимку настане другий період глибокого трауру і вже можна буде вільно ходити на прогулянки або ж робити візити до близьких знайомих. Втомилася жити замкненою у чотирьох стінах і почувалася так, ніби бракує повітря та простору, щоб вільно дихати та рухатися. Навіть до костелу не вийдеш без потворної крепової вуалі на капелюшку. Вона затуляє півобличчя і заважає нормально дивитися на світ. Та що там казати. Навіть на людей іноді боїшся глянути прямо. Ще подумають, ніби вона недостатньо сумує за чоловіком і вишукує собі товариства для пустих розмов. Все, що дозволено, – це тихенько молитися, ходити на цвинтар і до костелу, приймати вдома візити найближчої родини та знайомих, а ще іноді ходити на закупи чи з дітьми на прогулянку. Ще й, ніби навмисно, навіть до Гелі не підеш, бо та не у Львові. Колежанка хоч трохи розрадила б і додала позитиву. А тут ще й очікування дитини співпало з суворим трауром, то краще взагалі зайвий раз не витикати носа в людні місця та не виходити з дому далі, аніж на власне подвір’я. Особливо в останні місяці вагітності, бо тепер її живіт не приховує навіть простора осіння накидка та чорна траурна шаль. Анна важко зітхнула й охопила живіт рукою. Але все це дрібні незручності. Колись вони минуть. Головне, що незабаром народиться їхня з Адамом спільна дитина, і думати про траурні обмеження не буде часу та бажання. Поява дитини у родині – це завжди майбутнє, радість та надія на ліпші часи, а в родині, де поховали когось найріднішого, це ще й порятунок від зневіри, смутку і небажання жити. Не сумнівалася, що поява ще однієї дитини допоможе пережити річницю смерті Адама так, щоб знову не загрузнути в минулому чи в безнадії. Людина мусить іти своєю дорогою навіть після смерті рідних. І не просто йти, а смакувати кожен день та вірити у краще, навіть тоді, коли втрачено найдорожче, а на віру не стає ні сил, ані бажання. Інакше жити нема сенсу. Тоді це вже не життя, а смерть при житті. Навряд чи померлі хотіли б, щоб існування тих, хто їх оплакує, перетворилося на пекло. А в неї ще й дитинка в животі, то навряд чи Адамові сподобалося б, якби вона впала у смертельну тугу. Та й інші його діти потребують підтримки, уваги й притомної мами. Маленькі діти взагалі дуже тонко вловлюють стан мами, і коли та занепокоєна чи сумує, теж відразу втрачають відчуття захищеності та спокою.

Анна ніжно погладила долонею живіт. І все ж таки цікаво, хто в неї незабаром народиться? Хлопчик чи дівчинка? Намагалася переконати себе, що їй це байдуже: аби здорове і сильне, та направду дуже хотіла саме хлопчика. І нехай би був схожим на Адама, а ще щоб легко народився і ріс міцним та здоровим.

Розділ 3

Анна незчулася, як заснула, проте вже за годину знову прокинулася від того, що дитина боляче перевернулася в животі. Боліли ноги, тягнув поперек і лежати було геть незручно. Спробувала задрімати, проте так і не знайшла вигідну позу. Постійно поправляла подушку, тоді ковдру та нічну сорочку, час від часу торкалася живота, прислухалася до рухів дитини в собі і важко зітхала. Дитина товклася так, ніби надворі білий день, а не друга година ночі. Напевно, коли народиться, то безсонних чатувань не уникнути. Буде таке ж неспокійне вночі, як і зараз у животі.

Анна розрівняла постіль, старанно розправила сорочку і знову прислухалася до дитини в собі. Поштовх… іще один… довга пауза… декілька поштовхів без перепочинку… Ще поштовх і вже півгодини майже без руху. Невже воно там нарешті заснуло?

– Змучилося, мамине сонечко? Спатки лягло. Теж правильно. Чого посеред ночі товктися? Все одно тебе там зараз ніхто не чує. От народишся і…

Анна вимучено всміхнулася. Швидше б уже попросилося на світ. Все одно іншого шляху, аніж розродитися, нема.

Вона прислухалася до нічних звуків за вікном. Десь, не надто й далеко звідси, проїхала бричка, а ще за хвилину Анна почула, як бричка завернула на їхню вулицю, минула будинок і зупинилася десь неподалік. Цокіт копит вщух, надворі пролунали спочатку приглушені голоси, потім шарпанина, тоді

1 ... 6 7 8 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія кави в тональності сподівання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мелодія кави в тональності сподівання"