Читати книгу - "Ангедонія, АнєчкаLB"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Що? - збентежена дівчина підняла свої покупки.
- Не слухай його, - посміхнувся Ліам.
- Лялечко, якщо ця велика дерев'яна колода буде тобі докучати - одразу скажи мені, - продовжував темношкірий знайомий, вказуючи на свого друга.
- Дякую за турботу, - відповіла Пола.
- А знаєш, поїхали з нами. У мене зараз вечірка. Ми сюди нагрянули за поповненням, - Ді Трой кивнув на ящики з пінним хмелем.
- Це не найкраща з твоїх ідей, - одразу ж відреагував Саломон.
- Облиш. Ти ж не залишиш таку милу дівчину сумувати наодинці з кексами?
- Мені зовсім не сумно, - Пола повернула книжку на місце.
- Тим паче потрібно в компанію. Якщо весело - ділися гарним настроєм з іншими, - умовляв нетверезий знайомий.
- Я не одягнена для вечірки, - мініатюрна білявка вказала на свої джинси, футболку і кросівки.
Ді Трой розсміявся:
- Ми теж не в смокінгах.
Вони втрьох вийшли з магазину, сіли в машину Ліама і поїхали. Дорогою Пола сумнівалася в правильності свого рішення. Але провести час із предметом свого потягу - хіба можна було втратити таку можливість? Керуючи авто, він кинув погляд на дівчину і посміхнувся. Від цього захопленню Поли просто не було меж. В очах - сяйво, в руках - мрії. І міцніше б затиснути їх у кулаці так, наче вони від цього швидше здійсняться.
Машина під'їхала до будинку Ді Троя. Натовп сп'янілих студентів розважався, як дозволяла фантазія: пили, танцювали, галасували, спілкувалися, слухали музику, влаштовували якісь сперечання і змагання.
- Приїхало підкріплення! - перекрикуючи музику і ставлячи ящики на стіл, повідомив власник будинку.
Радісними вигуками, свистом та криками зустрілося це повідомлення. І численні пари рук розхапали пиво за лічені секунди.
- Будеш? - запитав Ліам, простягаючи напій новій гості.
- З кексами якось не дуже поєднується.
Однокурсник усміхнувся і повернув на місце пляшку.
- А ти хіба не будеш? - запитала Пола.
- Можливо, я старомодний, але за кермом не п'ю. Ходімо.
Він узяв за руку Полу і, протискуючись між людьми, вивів у внутрішній двір. Тут було трохи менше безтурботного народу. Вони сіли на вільний лежак.
- Навіщо ти погодилася? - голос Ліама повернув замріяну дівчину до реальності. Вона ніяк не могла прийти до тями після того, як він тримав її за руку.
- Не потрібно було?
- Просто я думаю, що тобі тут нецікаво. Беззаконня і вседозволеність. Некероване стадо підгулялих придурків. Ти ж інша.
- Мені зараз цікаво. Ми спілкуємося.
- Пола. Я вже казав тобі...
Музика раптово стихла. Почулися якісь крики і сутички. Вони встали й пішли назад у будинок дізнатися, у чому річ.
- Геть звідси, Джордане! Тобі тут не раді. І забирай своїх недоумків, - Ді Трой був злий. Він намагався вигнати щойно прибулу банду. Він знав, що в них є зброя, і намагався не допустити, щоб хто-небудь постраждав. Перестрілки - це не до нього.
- Ти негостинний, Ді Трой. Особливо, якщо врахувати, що ти мені винен, - хижо посміхнувшись, відповів новий відвідувач вечірки.
- Термін ще не вийшов. А сюди я тебе не запрошував.
- Ти грубо мені відповідаєш. А ти знаєш, що я цього не люблю. Ми залишаємося. Тож замовкни і змирися. Я не вмію бути ласкавим.
Непрохані гості розосередилися по холу.
- Ну? Де музика? - запитав лідер.
- Її не буде. Святкування закінчено, - оголосив Ді Трой.
- Ти напрошуєшся на поцілунок із моїм "другом", - і Джордан дістав із кишені кастет.
- Тобі сказали піти. До тебе не доходить? - втрутився Ліам.
- Треба ж! Хто це відгукнувся? Містер "медаль і кубок"? Це перед своїми професорами і тренерами ти перший. За межами університету ти ніхто. Досить плутати рамси. Хочеш влізти в розмову? Ти можеш накосячити. Постраждають люди. Ось вона, наприклад.
Джордан вказав на Полу, і один з його спільників різко схопив її і притягнув до нього.
- Твоя дівчина? - агресор, наче змій, повільно ходив навколо своєї здобичі. - Симпатична крихітка.
- Це не моя дівчина, але, в будь-якому разі, ти відпустиш її, - спокійно відповів Ліам.
- І що ти готовий за неї віддати?
- А що ти готовий винести? Ти багато розмовляєш. І абсолютно без сенсу. Як радіо. Порожній лепет. Хочеш лоскотати один одному обличчя кулаками? Думаєш, це визначить, наскільки ти крутий? Помиляєшся. Каруселі залишимо дітям. Давай краще перевіримо, наскільки ти терплячий.
Джордан запитально підняв брову і вичікувально дивився на опонента.
- Знаєш, що це? - Ліам підійшов до мішені для дартсу і вийняв із неї дротик.
- Дартс? Ти серйозно? - насміхався Джордан.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ангедонія, АнєчкаLB», після закриття браузера.