Читати книгу - "Пані М , Сергій Олексійович"

Мені вистачило одного дня, щоб зрозуміти, коли саме Мирослава гуляє зі своєю собачкою. Та собачка мені, якщо чесно, не дуже подобається. Та що ні зробиш заради людини, яка тобі дуже-дуже припали до душі.

Я пішов до товариша. Домовитися з ним було дуже легко. Коли я розповів йому усю ситуацію то він без жодних слів віддав мені свою собаку. Ми вирішили, що я кожного ранку буду заходити до нього і потім гуляти з нею стільки, скільки буде треба. Доки не познайомлюсь з дівчиною, яка мені подобається.

В той же самий ранок, я щасливий та дуже задоволений, що ми з ним все так швидко владнали, побіг скоріше до парку де зазвичай гуляла зранку зі своєю собачкою пані Мирослава.

Ага. Ось і вона. Як же я зрадів побачивши, що Мирослава вже йде у мій бік. Ура. Ура. Здається нарешті мої мрії здійснюються. З нею зараз ми ось тут і познайомимось. А вже потім побачимо, як далі воно буде, вирішив я відразу, як побачив своє давнє кохання.

Але сьогодні цього усьго не вийшло. Вона дуже швидко пройшла повз мене, відвернувши свою гарну голівку і взагалі нічого я не зміг їй сказати. 

Та особливо я не з цього не переймався. А все тому, що я знав, що пані М. Моя люба пані. Моя Мирослава, буде гуляти з собачкою тут знов і знов. 

Але на другий день з  собачкою гуляв вже її хлопчик. Ну може в неї щось там не вийшло, подумав я. Та потім, а це вже було на третій, на четвертий, на п'ятий та на шостий дні, стало дуже підозріло. Я приходив з собакою кожного дня, але їй там не було. 

Мабуть, вона все зрозуміла. І вирішила мене перехитрити. Це мені сподобалося. То ось вона яка, моя пані М. Люблю такі речі. Це наче, як в шахи грати. Я зробив свій хід. Вона відповіла. Зараз хід за мною. Ну. Ну. Обов'язково ще щось вигадаю, вирішив я. Але мені аж смішно стала. Яка вона молодець! Швидко второпала, що до чого. Люблю таких. Розумних.

Спочатку я прийшов на розвідку до тієї крамниці де вона працює. Пані М була на місті. І так вона на мене подивилася з посмішкою, що я все зрозумів. Мирослава сама підійшла до мене і так єхидно спитала. - Здається вашу собаку звуть Джек? Я її знаю. Ми разом брали цуценят. - Сказавши це вона повернулася до мене спиною і спокійно собі відійшла по своїм справам.

Я був вражений. Але вона мене цим ніяк взагалі не образила.  Навпаки, мені дуже приємно стала, що вона така розумна. Розумна та хитра. Я був від цього в захваті! Бо дуже люблю розумних дівчат. Я навіть про себе їй аплодував в долоні та крикнув в душі. -- Браво, Мирослава!
Дівчина дійсно молодець! Вона так швидко мене вирахувала!  І головне відразу відреагувала.
Але якщо вона думає, що я відмовлюсь, то ні. І ще раз ні. 

В мені зараз, мабуть, був азарт мисливця. Мирослава ще більше оцім своїм вчинком заохотила мене познайомитися з нею. Це вже дійсно було щось подібне на гру в шахи. Я зробив хід. І ось вона зробила хід. Тепер хід зі мною.

.