Читати книгу - "Пані М , Сергій Олексійович"

Я йшов на вулиці і мені було приємно так на душі.  Я розумів, що я вже не боюся її. Відчуття в мене було, що між нами почалася якась гра. Здається ій самій стало ціково, вийде щось в мене чи ні. Ну, то подивимось, як воно буде, радість моя, вирішив я і став думати, що ж мені роботи з нею далі.

Пані М ще більше сподобалась мені зараз. Я ще досі по старий звички називав так цю струнка та красиву дівчину. Дуже хотілося, щоб вже скоріше настав той час, коли я зможу називати її просто Міра. Та звісно для цього треба було щось таке робити, а не просто, як раніше лякатися її та мріяти.

Здається вона сама вже чогось такого хотіла. Та мабуть Мирослава вирішила подивиться, чи вистачить у мене сил, розуму та сміловості завоювати її серце. Скоріше за все так воно і є. Бо навіщо тоді вона зі мною заговорила? Вона мабуть натякає, що шанс в мене є. Та для цього треба дуже і дуже прикласти багато зусіль.

Треба, як можна частіше з нею бачитися, вирішив я. В мене взагалі вже була купа селена планів. По-перше, я вирішив познайомитися з усіма дівчатами, що працювали з нею разом. Це було зробити досить легко тому, що дівчата були досить симпатичні, добрі та приємні. Я почав спілкуватися там майже з усіма. Когось пригостив апельсином. Шоколадку подарував інший дівчині. До мене там усі вже звикли. Я був там майже своя людина. З усіма вітаюся. З усіма посміхаюся.

Одна лише Мирослава ходить та дивитися на мене, якось не дуже приємно. І лише з нею ми ніколи не вітаємося та не посміхаємося один одному. Ну і не треба, вирішив я. Все одно вона ж бачить, як я на неї дивлюся. Якими очами закоханими.

Але чомусь по пре все вона намагається опинитися поруч зі мною та іноді дивиться на мене так, наче я ій щось винен. Особливо, коли я розмовляю з дівчатами з її магазину.

Не знаю, можливо, то якісь в неї ревнощі? Та ні. Щось не схоже. Я взагалі не можу її досі зрозуміти. А в дівчат якось не вдобно питати. Це ж не вірно так роботи і мабуть не дуже красиво. Та вони самі іноді розповідають мені про свою директорку.

Я їх навіть про це не прошу і не запитую. Дівчата бувають іноді такі говірки. Я уважно слухаю. Слухаю, бо хочу зрозуміти для себе, хто така ця пані М. Що вона за людина Мирослава. Бо зовні то одне. А там в середині. Що в неї за душею. Яке в неї серце добре чи зле. Хто знає її краще, чим ти, хто постійно з нею поруч.

Так. Згоден. То була моя помилка, що я запав на її вроду та красу. Що відрізу повівся на дівочу привабливість. На струнку фігуру. На її гарні ніжки та красиві очі. Але ж вона здавалося мені такою неприступную, наче ворожа фортеця.

Минав час. І чим більше я дізнавався про Мирослава, тим більше розумів, що вона не з тих з ким можно оттак з першого разу про щось домовитись чи познайомитися просто посеред вулиці.

В неї, як і усіх, була своя історія. І я збирав по краплині все, що казали мені дівчата з її магазину. З декількома з них ми добре зійшлися. Нічого такого. Гуляли разом по парку. Іноді ходили в гості один до одного. В кіно чи в кафе. Це були просто довгі дружні відносини. Бо мені ще досі подобалась Мирослава. Я розумів, що як тільки з кимось з дівчат в нас щось буде. Якась, хоч сама маленька інтрижка. То пані М загубитися для мене назавжди. Не ради ж цього я все це починав.

Я вже дуже багато про неї знав. Я розумів, що просто потрібен час. Бо дівчата казали про неї, що вона була заміжня. Дуже сильно кохала свого чоловіка. А він її зрадив з її найкращою подругою. С тих пір Мирослава нікого до себе не підпускає. Нікому не вірить. І хоч вона дуже м'яка та добра, от саме через це і одягла на себе броню і боїться знов будь-яких відношень.

Я розумів, що треба чекати. Адже для неї я теж незнайома людина. Звідки їй знати, що я можу і хочу від неї. Я все ходив і дивився на неї. Та вже не відводив погляду. Дивився у вічі. Посміхався. Не намагався познайомитися. Але мабуть вона щось таке помітили бо теж стала дивитися на мене якось зовсім інакше. Тепло. А іноді я бачив в її очах якісь такі іскорки. Здається вона посміхалася мені очами. І це було так приємно. 

Мабуть, її дівчата здається про все здогадалися. Мабуть, помітили, як я дивлюся на пані М. І якось одного разу одна із моїх знайомих сказала мені.

- Вона тобі подобається. Я бачу. Відразу помітно. То візьми та проведи її до дому. Ми працюємо до дев'ятої вечора. Воно потім, якось не дуже ходити до дому по темних вулицях.

Після цих слів я дійсно замислився і вирішив зробити так, як порадила мені моя добра знайома.

Так. Шансів в мене було не дуже то і багато. Я знав, що пані М може мені запросто відмовити. Може бути, що завгодно. Але ж не спробувати, то й ще хуже. Треба було йти. І не відкладаючи це все на потім, я вирішив зробити це саме сьогодні. Бо як почнеш казати собі, та я потім, в інший день, то вже ніколи цього не зробиш.