Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

- Це... Це ти! - злобно промовила Флорентіна, дивлячись на свого батька. - Це ти замовив мисливцям його вбивство!

- Так, я, мила, - відповів Кротобор. - Але в мене були на те... Як його... вагомі причини, ось! - пробурмотів староста. - Адже він тобі зовсім не підходив!

- Яка в біса тобі до цього різниця?! - вигукнула дівчина. - Я нікого ніколи так не любила, як його! А ти позбавив мене єдиної радості в моєму нещасному житті!

- Ну... - забарився Кротобор. - Не треба так, донечко! Я ж робив це заради тебе...

- Я просила залишити нас у спокої! - вигукнула дівчина. - Усе моє кляте життя ти тільки й робив, що вирішував за мене! Не хочу тебе більше бачити, забирайся!

Потім вона подивилася на мисливців і зло кинула:

- Забирайтеся ви всі до чортової матері!

Кротобор мовчки вислухав її, потім знехотя відступив від тіла юного Бертрама. Слідом за ним пішли і мисливці, залишивши Флорентіну наодинці зі своїм коханим.

- Спасибі вам, мілсдарі мисливці! - пробурмотів Кротобор. - Відразу видно, професі... Профі... Майстри своєї справи!

- Не за що, це наша робота, - відповів Бетфорд. - А тепер, мабуть, плату, старий, і жвавіше.

- Так, звісно! - Кротобор квапливо дістав із кишені важкий мішечок із золотом і кинув його Бетфорду. Той зловив мішечок і прибрав його під плащ.

- Отже, їдемо звідси? - запитав Реніфат.

- Так, - відповів старший мисливець. - Роботу виконано. Тепер прямуємо в бік Грейсбурга. А там, може, ще пара замовлень підвернеться.

- Всього вам доброго! - сказав Кротобор.

- Так, і про штраф не забудь, старий, - додав Бетфорд. - Плату за нього доставиш у найближчий мисливський штаб. І не думай, що ми забудемо. В іншому разі в тебе будуть великі неприємності, ти зрозумів?

- Д-да... - пробурмотів Кротобор.

Мисливці попрямували до коней, де на них уже чекав Кліффорд. Осідлавши коней, вони покинули село. Позаду, у світлі західного сонця, натовп продовжував спостерігати за Флорентіною, що плакала. Кротобор домігся бажаного. Пізніше тіло Бертрама поховали в лісі, під березами. Флорентіна відвідувала могилу, але одного разу вночі, нікого не сповістивши, покинула село в пошуках нового життя, як і мріяв Бертрам.

До моменту виїзду мисливців дощ вщух, залишивши калюжі і мокру траву. Перед тим як заїхати в найближчу корчму, вони зупинилися біля озера, щоб умитися. Потім, привівши себе до ладу, продовжили шлях. До вечора дісталися корчми на роздоріжжі - великого будинку з солом'яним дахом, оточеного низьким парканом. Ворота стояли відчиненими, охорони не було, і мисливці безперешкодно в'їхали на подвір'я. Спішившись, вони прив'язали коней і попрямували всередину.

Зал корчми був затишним: столики вздовж стін, у кінці - стійка корчмаря. Бетфорд кивнув супутникам:

- Займіть столик, а я замовлю нам випити.

- Ось це по-нашому! - зрадів Фоллар.

Мисливці сіли біля вікна. Бетфорд підійшов до стійки. Корчмар, зайнятий поліруванням кубків, не відразу помітив його.

- Гей, мені б замовлення зробити.

Корчмар підняв голову й усміхнувся:

- О, рідко в наших краях мисливців зустрінеш! Чого бажаєте, пане?

- П'ять келихів пива, - відповів Бетфорд, дістаючи з-під плаща мішечок із грошима. Він відрахував кілька монет і поклав їх на стійку.

- Один момент! - корчмар спритно згріб плату і сховав під прилавок. - Як, кажете, вас звати, пане мисливець?

- Бетфорд. - А тебе?

Мене Томір звати, пане, - відповів корчмар. Він глянув на загін мисливців, що сиділи в залі, дістав п'ять кубків і попрямував до великої дерев'яної бочки. Відкривши краник, він нахилив кубок, і густий бурштиновий струмінь із м'яким дзюрчанням ринув усередину. Запах свіжого хмелю змішався з теплом таверни. Томір спритно наповнив усі п'ять келихів, стежачи, щоб пінна шапка не перехльостувала через краї.

Коли все було готово, він поставив кубки на тацю, вийшов з-за стійки і попрямував до мисливців. Підійшовши, він акуратно взяв кубки і розставив їх на стіл, намагаючись не пролити ні краплі. У цей момент Бетфорд підійшов до столу і сів поруч із товаришами. Томір, що стояв поруч, усміхнувся, коротко вклонився і попрямував назад до стійки.

- Ну що, вип'ємо за наше перше вдале полювання? - запропонував він.

- Так, вип'ємо! - радісно відгукнувся Фоллар і потягнувся до келиха.

Реніфат забарився.

- Хлопці, можливо, це мало кого хвилює, але я все ж скажу, - сказав Реніфат. - Я пити не буду.

Бетфорд, який уже збирався підняти кухоль, відірвав погляд від пінного напою і здивовано подивився на нього.

- Це чому ж, Реніфате? - запитав він. - Щось не так?

- Ні, все гаразд, - пояснив Реніфат. - Просто я зовсім не п'ю.

Кліффорд, який сидів трохи віддалік, похмуро покосився на Реніфата, але вважав за краще промовчати. Бруддо мовчки спостерігав за розмовою, продовжуючи ліниво крутити в руках кухоль.

- Цікаво... - задумливо протягнув Бетфорд. - Нечасто зустрінеш людину, подібну до тебе...

- Але навіщо свідомо відмовляти собі в задоволенні, Реніфате? - здивовано подався вперед Фоллар.

- Для мене є багато інших радощів життя, - відповів Реніфат, знизавши плечима. - І випивка до цього списку не входить.

- І тим не менш, у мисливському ордені між мисливцями давно зав'язалася традиція, - сказав Бетфорд, похитуючи кухоль у руці. - Після першого вдалого полювання мисливці відвідують трактир або корчму, а потім напиваються там... Ну або просто скромно випивають.

Реніфат трохи примружився, усміхнувся.

— Я навіть знаю, хто ці традиції вигадує, — з усмішкою зауважив він. — Ті, хто жити не можуть без горілки.

— Гей, ну навіщо ж так різко! — обурився Фоллар, потрясаючи кухлем. — Давай, будь мужиком, Реніфате! Випий із нами.

— Хах, я згоден з Фолларом, — Бетфорд усміхнувся. — Звісно, тебе ніхто не примушує, але все ж таки, якщо ми загін, значить, маємо покладатися одне на одного, бути командою. А яка ж це команда, якщо вона навіть не може відзначити разом перше вдале полювання?