Читати книгу - "Шпигунські ігри Армана Торенса, Лана Рей"

- Оце ти вигадала, Тіно... Який ще жереб? Ліжко і так моє. Навіщо мені ризикувати і втратити його? Але ж ти не поспішай мене проклинати. Я знаю, як вирішити нашу проблему, - промовив Арман Торенс, нахабно посміхаючись.

- То вирішуй, - сердито відповіла я і відвернулась до вікна, бо не хотіла, щоб цей бовдур помітив, що я ледь стримую сльози.

Зовсім не так я уявляла собі роботу таємного агента. Я стільки разів мріяла про своє перше завдання, уявляючи, як я звертаю гори і рятую всіх довкола, але реальність кардинально відрізнялась від моїх наївних фантазій.

Зараз я почувалась повною невдахою і дурепою.

Я чула, як за моєю спиною стукнули двері. Арман торенс вийшов із кімнати, але дуже швидко повернувся разом із місцевою служницею.

- Я звикла, що моя особиста служниця завжди знаходиться поруч, тому поставте додаткове ліжко в мою кімнату, - промовив Торенс.

- Я все влаштую, маркізо Монтерек. Чи будуть у вас ще якісь побажання? - Запитала служниця.

- Сподіваюсь, що ліжко для моєї служниці поставля швидко. Не хочу, щоб бідолашній дівчині довелося спати на підлозі.

- Я особисто все проконтролюю, - пообіцяла служниця і вийшла з нашої кімнати.

- Бачила, Тіно, як я все владнав? - Поцікавився Арман, посміхаючись.

Хто б знав, як же мені хотілося стерти з його обличчя цю нахабну і самовпевнену посмішку.

- Так, візьми з полички пиріжечок за свої старання, - пробурчала я.

- Яка ж ти злючка, Тіно... Піду я від тебе, - сказав Торенс і вийшов у коридор.

Як тільки я зібралася забитись в куточок і тихенько виплакатись, у двері постукали.

Виявилося, що мені вже принесли ліжко. Звісно, що воно було значно менше за розмірами, ніж Арманове і не таке зручне, але то дрібниці.

Краще спати на такому ліжку, ніж на підлозі. Щоб відволіктись від сумних думок, я почала розкладати речі Армана і свої власні.

Я так занурилась у справи, що не помітила, як швидко сплинув час. Арман Торенс досі не повернувся.

І де ж його носить ? Дуже сподіваюсь, що цей  бовдур не влип у якісь неприємності, бо про його талант у цьому, вже ходять легенди в Таємному управлінні.

Чим більше часу минало, тим сильніше я хвилювалась. Я металась по кімнаті наче поранений звір у клітці.

Вже всоте поглянувши на годинник, я важко зітхнула. Мене охопила тривога, яку я ніяк не могла прогнати.

На скільки мені було відомо, то сьогодні нічого не планувалось. Принаймні Алекс нічого такого не казав...

Почувши якийсь шурхіт за вікном, я застигла на місці. Невже це грабіжники чи таємні вбивці? Тільки цього мені ще не вистачало.

Від страху і хвилювання, у мене аж ноги почали трястись. Дідько! Та що тут робиться?

Мені здалося, що у вікно хтось тихенько шкребеться. Поборовши свій страх, я підійшла і обережно поглянула, що  там.

- Тіно, впусти мене, - почувся тихий голос Армана Торенса. Побачивши хлопця, я видихнула з полегшенням, але, як виявилося, зарано.

Мій напарник виглядав кепсько.

- Що з тобою сталось? - Схвильовано запитала я, коли він опинився в кімнаті.

- Мене поранили, - відповів хдопець і втратив свідомість.

Я ледь встигла спіймати Торенса, щоб він не впав на підлогу. Доклавши чималих зусиль, я дотягла його до ліжка і обережно поклала.

Лівий бік Армана Торенса був у крові, а дорога сукня зараз більше нагадувала ганчірку.