Читати книгу - "Шпигунські ігри Армана Торенса, Лана Рей"

Я вирішив, на скільки це було можливо, непомітно перевірити територію королівського палацу і саду довколо нього.

Дуже шкода, що я не міг так тонко відчувати чужу магію, як чоловік моєї сестри, Крістіан Дрейк. От з кого вийшов би чудовий шпигун.

Образ жінки і справді мав свої переваги. Місцеві охоронці не звертали на мене особливої уваги.

Гуляючи в розкішному саду, я помітив свого підопічного, принца Річарда. Юнак сидів в одній із альтанок, читаючи якусь книгу.

Милуючись прекрасними рожевими трояндами, я помітив, як принц одержав листа по магічній пошті. Дуже зручна, але неймовірно дорога штука.

Прочитавши листа, Річард підскочив на ноги і поспішив у напрямку королівських конюшень, а я непомітно послідував за ним.

Звісно, що сукня і кляті туфлі на підборах мені у цьому заважали, але інших варіантів у мене не було.

Я обережно йшов за принцем на деякій відстані, роззираючись довкола.

Мені відразу здалося дивним те, що дорогою ми нікого не зустріли. Це ж королівський палац і зазвичай слуги метушаться тут, як бджоли у вулику.

Принц Річард йшов все далі і я намагався не загубити його. Тепер я був більше, ніж впевнений, що на нього очікує пастка або черговий замах.

Сподіваюсь, що мій підопічний це теж зрозумів і проявить обережність.

Виявляється, що за конюшнями знаходились клітки, в яких утримувались монстри Безодні. Не знаю, навіщо ці небезпечні чудовиська знадобились королю.

Можливо, що він любив похизуватись ними перед своїми гостями або віддавав їм на поталу власних ворогів і зрадників корони.

Уважно стежачи за кожним кроком принца, я помітив, що він прямує прямісінько у пастку, яка була дуже вправно замаскована.

Під час навчання Фобос так ганяв мене тими пастками, що я знав їх, як рідних. Ще кілька кроків і Річарда схопить прихований портал і затягне невідомо куди, а цього я точно не міг допустити.

Скориставшись своєю магією, я встиг відштовхнути Річарда у бік, але сам потрапив у цю хитру пастку.

Наступної миті я опинився у великій клітці із темно - зеленими монстрами, що дуже любили поглинати чужу магію.

Потрапити у таке місце для мага було одним із найгірших варіантів, бо користуватись своєю магією не можна, а з монстрами портібно було щось робити.

Довкола не було ні душі. Тепер зрозуміло, який сюрприз хтось вирішив приготувати для Річарда.

Діставши із просторового персня, два своїх меча, я кинувся на монстрів. Діяти потрібно було дуже швидко, бо якщо бій затягнеться, то мені не вистачить сил.

Саме на такі випадки шпигунам і видають дуже круті та дорогі артефакти типу просторових перснів.

Одного монстра я зумів вбити швидко, бо знав, де у нього знаходиться слабке місце, а з іншим виникли проблеми.

Цей монстр виявився значно хитрішив і дуже хотів мною поласувати. Поранення у бік дуже добре дало мені зрозуміти, що я можу загинути тут і зараз.

Сконцентрувавшись і зібравши останні сили, я примудрився розправитись з чудовиськом.

- Армане! - Почувся схвильований голос Річарда.

- А ти довго морочився з тими потворами. Я вже збирався втрутитись, - промовив Алекс, з'являючись із порталу поряд із принцем.

- Ти впіймав тих двох бовдурів, що вирішили спостерігати за усім здаля? - Запитав я, преводячи дихання.

- Так, я вже закинув їх Зейну. Він вміє з такими спілкуватись...

За допомогою порталу, Алекс дістав мене із клітки. Напарник нашвидкоруч перев'язав мою рану і сказав, що мені потрібно швидше потрапити до Тіни.

Виявилося, що пихата племінниця Фобоса була цілителем. Так ось чому її послали разом з нами...

Відкрити портал у мою кімнату Алекс не міг, бо не бачив її на власні очі, а орієнтуватись на просторову мітку Тіни було досить ризиковано.

Дівчина могла перебувати не лише в кімнаті, а в якомусь людному місці, а це зіпсувало б нам всі плани.

Дочекавшись темряви, я поліз до себе в кімнату через вікно.

Рана жахливо боліла і я відчував слабкість. На щастя, я зміг потрапити до себе в кімнату, перш, ніж втратив свідомість.