Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

Новини про Російську революцію, що дійшли до Райха та його людей, не спонукали їх до жодних дій; вони були, як писав Райх, «спустошеними зсередини й просто нездатними вбирати у себе щось нове»{11}.

Все, на чому вони ще могли сконцентруватися, було те місце, де їх наступного разу годуватимуть, й ліниве виконання призначених муштрувань та маневрів. Один із Райхових офіцерів-побратимів постійно лементував, що «їхнє професійне майбутнє загублено». Він сказав Райхові, що єдиною післявоєнною опцією для них буде залишитися в армії — в усьому іншому користі з них уже буде мало. У Райховій голові все ж майоріли інші прагнення. Тодішній він, як твердять його пізніші записи, «шукав шляху назад до життя»{12}.

Хоч і вихований на двох тисячах акрів сімейних володінь як привілейований старший син, Райх прибув до Відня юнаком, у кишенях якого із сімейного багатства залишився хіба що вітер. Коли на початку війни росіяни захопили Австро-Угорщину, вони змусили його відмовитися від майна, котре він мав успадкувати після смерті батька, який залишив його сиротою в 17-річному віці. Але й це ще не все: страхівка на життя його батька була визнана недійсною у зв’язку із катастрофічним рівнем інфляції. (Щоб ви розуміли, яке плачевне було економічне становище тих часів: Фрейд заявляв, що, у разі смерті, суми, на яку він застрахував своє життя — 100 0000 крон — на 1919 рік еквівалентної 19 500 $, його нащадкам не вистачило б і на поїздку в таксі.){13}

Райх вступив до престижного Віденського університету з наміром вивчати право, сподіваючись, що ступінь у цій галузі знань блискавично змінить вектор його фінансових перспектив. Але розчарований необхідністю зазубрювати інформацію та й будучи геть не в захваті від майбутнього в юриспруденції, ще до завершення першого семестру він змінив напрямок своїх студій, обравши медицину. Так він приєднався до престижної кафедри з викладацьким колективом в особах Пауля Шильдера, Юліуса Ваґнера-Йореґа та Зигмунда Фрейда.

Райх доволі вчасно переобрав собі фах. Лише кілька тижнів потому, як він почав вивчати медицину, Австро-Угорщина визнала поразку у війні і на той час майже тисячолітня династія Габсбургів припинила своє існування. (Після того, як новини про скинення імператора облетіли усі околиці, Австрійська революція не пролила і краплі крові, пролунали хіба що окремі постріли, й психоаналітик Ґанс Сакс жартома говорив про манірне оголошення, яке могло би бути тій революції афішею: «Революція відбудеться завтра о пів на третю дня; на випадок несприятливих погодних умов, усе відбуватиметься в закритому приміщенні».) Австрія, що загрузла у боргах війни, була відірваною від своєї імперії, і в результаті втратила 80 % промисловості та левову частку торговельних оборудок і природних ресурсів, віддаючи все це своїм державам-правонаступницям. Найстарший син Фрейда Мартін, який перед війною викладав право у Віденському університеті і, як і Райх, служив на італійському фронті, зауважив у автобіографії, що завершення військових дій неждано залишило тисячі юристів без роботи. Величезна австро-угорська бюрократична машина, як сатиризував Кафка, розпорошилася, залишаючи юристам не так багато контрактів, які тепер необхідно було б укласти.

Вотчина площею у 261 000 квадратних миль, знана як «Європейський Китай», до складу якої входило 11 країн, 14 мов та 52 мільйони населення, була зруйнованою, обтесаною до 8-ї частини того, чим вона була. Післявоєнна Австрія порівняно з колишньою собою тепер була, як її назвав Фрейд, «понівеченим трупом», відрізаним від найбільших покладів своїх ресурсів вугілля, нафти та провізії. Чехословаччина, Югославія та Угорщина повстали з руїн імперії, а Італія, Польща та Румунія висували законні претензії на повернення їм величезних територій. Райхова батьківщина Галичина — найбідніша та найбільша провінція Австро-Угорської імперії (місця, до котрих він так і не повернеться) розділилася між Польщею та Україною. «Так чи інакше увесь світ, — Фрейд скаржився, сидячи у своїй квартирі у столичному граді колишньої імперії, — стане чужою територією»{14} {15}.

Республіку, що на початках звалася Німецька Австрія, було проголошено 12 листопада, через один день після підписання перемир’я. Ім’я новонародженої держави відображало факт того, що більша частина її населення хотіла бути анексованою Німеччиною, але сили Антанти[6], що готувалися до зустрічі у Версалі наступного року, на якій мали обговорити умови миру, побоюючись зміцнення німецьких позицій, не схвалили розвитку стратегії повторного розростання і віддали перевагу політиці «діли і пануй» (через двадцять років, уже за інших обставин, Гітлер втілить у життя популярну тоді ідею Áншлюсу[7]). Фрейд так і не пробачив президентові Вýдро Вíлсону те, що той не виконав інші свої обіцянки, і, гарантуючи своїм відомим мирним планом із чотирнадцяти пунктів самоствердження народам-бранцям Австро-Угорщини, назавжди пошматував карту Європи. 1930 року Фрейд разом із колишнім послом США в Росії Вільямом Буллітом, який колись лікувався у Фрейда, працювали над дифамацією колишнього президента у форматі книги. У ній вони звинувачували Вíлсона у пізнанні цілковитого «морального фіаско» на тій конференції миру і приписали йому «комплекс Бога». На знак протесту Булліт навіть виключив себе з числа делегатів, що тоді вирушали до Версалю. (Книга, в якій Фрейд намагається навести психоаналіз особи, яку ніколи особисто не зустрічав, почасти вважається його найбільш безпідставною працею, такою безпідставною, що усі ортодоксальні фрейдівці навіть намагалися заперечити участь