Читати книгу - "Генерал Тарас Чупринка"

соціальної справедливости.“ А далі: „ОУН бореться проти большевицької диктатури, тоталізму, проти комуністичного суспільного поневолення і визиску. В Українській державі український нарід свобідною волею має вирішувати сам про її державний і суспільний устрій. Українська держава запевнить свобідний розвиток усіх ділянок життя — релігії, культури, господарства, забезпечить всебічну особисту свободу і справедливість усім громадянам України, свободу індивідуальної і збірної діяльности громадян на суспільно-політичній, господарській, культурній і інших ділянках'*.

Журналісти запитали Степана Бандеру: „ОУН є політичною чи мілітарною організацією?" СБандера відповів: „ОУН є визвольно-революційною організацією, яка єднає в собі елементи організації політичної і мілітарної, відповідно до того, що українська визвольна боротьба є одночасно і суспільно-політичним процесом і збройною мілітарною дією... Членські кадри ОУН підготовляються однаково до політичної, як і мілітарної боротьби, та ведуть її в обидвох формах..."

На запитання, яке є відношення між ОУН і УПА, Степан Бандера відповів: „Найтісніша співдія. УПА по-

стала із збройних відділів ОУН під час Другої світової війни, коли мілітарна боротьба розгорнулася у великих маштабах, на два фронти, проти німців і проти больше-виків. Основою УПА стали військові відділи ОУН, але в УПА входять теж не члени ОУН, всі, хто хоче брати участь у збройній боротьбі проти ворога за волю України..."

Далі журналісти поставили пряме запитання: „Чи Ви є комендантом УПА?“, на яке С.Бандера відповів: „Ні. Головним Командиром УПА є ген. Тарас Чупринка". А на запитання, яке його відношення до ОУН, Степан Бандера

відповів: „Він є другим Головою Проводу ОУН...“

* * *

Вістка про загибель смертю героя Головного Командира Української Повстанської Армії, Голови Генерального Секретаріату та секретаря військових справ Української Головної Визвольної Ради й Провідника Організації Українських Націоналістів на Рідних Землях Романа Шу-хевича — генерала „Тараса Чупринки" засмутила в Україні передовсім усіх тих, котрі виконували накази свого Зверхника, а також широкі кола українських патріотів, які знали цю непохитну Людину — політика, воїна-рево-люціонера, однодумця й побратима Степана Бандери.

Повідомлення про смерть Романа Шухевича, що в силу особливо важких обставин було, дещо пізніше передане до Проводу Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів, було не менш болючим для кожного українського націоналіста за кордоном, для кожного українського патріота — прихильника української державної самостійности.

З особливим болем серця про смерть Шухевича-„Чуп-ринки" сповістив у своєму зверненні до друзів-націона-лістів Степан Бандера. Націоналістам, а зокрема С.Бан-дері дуже важко було погодитися з самою думкою про

те, що передчасна й фатальна смерть вирвала з лав найчільніших борців за волю й державну незалежність України її найвидатнішого Командира й Провідника. СБандера писав: „Душа жадібно шукає за всім, що могло б заперечити правдивість страшної вістки чи бодай поставити її під сумнів".

Смерть Шухевича, подібно, як дванадцятьма роками раніше загибель полковника Євгена Коновальця, чи врешті, дев’ять років пізніше вбивство самого Степана Бандери — була важким ударом по всій ОУН, по всьому українському державницькому рухові. Одначе ті безповоротні втрати не послабили волі українців, відданих Національній Справі — далі вести боротьбу за національне й соціальне визволення, за державну суверенність України.

Справжніх націоналістів, борців за Україну, ціхувапа незламність. На тернистім шляху боротьби гинули герої, але їх прапор піднімали друзі, продовжуючи похід до волі, окрилені тією ж ідеєю, яка була дороговказом для усіх попередніх націоналістичних когорт.

Якої болючої втрати не зазнав би український визвольно-революційний рух, націоналісти та й загалом українські патріоти не втрачали волі вести дальшу боротьбу за осягнення ідеалу нації. Це наголошує Степан Бан-дера у своїй статті про Шухевича. Він пише: „...у листі від члена Проводу ОУН на Українських Землях з кінця липня цього (1950) року так само подано, що і від цієї Найбільшої Втрати — визвольна боротьба не заломилась, не захиталась". А далі з почуттям рішучости та впевне-ности Бандера продовжує: „Ворогові не вдалося обезголовити української революції. В УГВР, в Головному Командуванні УПА, в Проводі ОУН на Українських Землях за стерно взялися другі руки й кермують вправно. Дото-гочасні помічники й Заступники стали наступниками на

тих постах, на яких стояв Він. Ті, що враз із „Туром*1 („Тур“ — одне із організаційних псевд Романа Шухевича. — Авт.) загартовані, усе перейшли, усе пізнали, разом творили, організовували, співкермували, ті, що під Його проводом набули високі вмілості ведення революційної боротьби і перейняли від Нього все те, що провідник може передати своїм найближчим співробітникам і заступникам, стали на Його місці і докладають усіх странь, щоб гідно продовжувати Його велике діло. Всі кадри визвольної боротьби в Україні, ряди націоналістів-рево-люціонерів, вояки УПА, всі близькі до визвольного руху українці не захиталися ні на мить, навіть під впливом такої найболючішої вістки. їхнє завзяття ще більш ствердло, так як з болю скам’яніли їх загартовані серця. Революційна боротьба йде далі непослаблена, а з ще більшим завзяттям, бо Дух „Тура“-„Чупринки“ ніколи не опустить своїх воїнів за волю і правду України. Кров Провідника ,ДУра“ ще сильніше загартувала серця усіх борців у їх пориві до перемоги**.

На місце Романа Шухевича прийшов Василь Кук-„Ле-міш“ — полковник Коваль. У листі до Степана Бандери й інших провідних членів ОУН, сповіщаючи про смерть Головного Командира УПА Романа Шухевича, новий провідник ОУН на Рідних Землях писав: „...умови нашої боротьби такі, що згинути можна все дуже легко, і ніхто з нас не є певним навіть за сьогоднішній день...**

Промайнули літа, а смерть Романа Шухевича залишилась у серцях багатьох націоналістів незагойною раною. Чотири роки після загибелі Чупринки Степан Бандера написав статтю п. н. „Командир — Провідник (Слідами славної пам’яти Романа Шухевича)**. Про Шухевича писали й інші націоналісти, які його добре знали, з ним співпрацювали: Богдан Кравців, Володимир Янів, Ярослав Отецько, Ярослав Гайвас і ін., проте стаття С.Бандери,

що подається з незначними скороченнями, є чи не найбільш вдалою характеристикою Національного Героя України — генерала „Тараса Чупринки".

С.Бандера пише: „Постать славної пам’яти Романа Шухевича — одна з найвизначніших у всій історії націоналістичного революційно-визвольного руху, а в перело-мових етапах останнього двадцятиріччя — її символ і дороговказ. Роман Шухевич відіграв важливу ролю у розвитку визвольного руху в попередніх його періодах, а у найважливіший період — від початку останньої війни до сьогодні — надав йому напрям і безпосередньо ним керував".

Провідник ОУН наголошує на тому, що від Першого Конгресу, тобто від установчого Великого Збору ОУН у 1929 році, до 1933 року на ЗУЗ, у підпіллі йшла внутрішня боротьба за зміст, форму й організацію визвольних змагань. Після майже десятирічного існування Української Військової Організації (УВО) була покликана до життя Організація Українських Націоналістів (ОУН) — і