Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Альбатрос — блукач морів 📚 - Українською

Читати книгу - "Альбатрос — блукач морів"

240
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Альбатрос — блукач морів" автора Леонід Михайлович Тендюк. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 62
Перейти на сторінку:
class="book">Боцман давно вже стояв біля брашпиля, чекаючи цієї миті. І тепер він, бачу, квапливо послаблює гальмо. Здригнулося судно, а з труби клюза, — іржа від змичок якір-ланцюга, немов з гарматного жерла, — заклубочившись над водою, поповзли жовто-сині змійки пороху і диму.

Якір ліг на дно.

Гранітний хвилелом з вежею маяка та невисокими деревцями, — що всупереч усьому таки виросли серед голого каміння, відгороджував зовнішній рейд, де ми зупинилися, від внутрішньої гавані, за якою виднілись білі дахи пакгаузів і здіймалися високо в небо багатоповерхові споруди. Це був Сінгапур, «бананово-лимонне» місто, відоме мені лише з книг, той загадковий порт, про який, — бачили його чи ні, — завжди люблять поговорити старі моряки.

Що ж ти нам принесеш: радість чи гіркоту, захоплення чи розчарування, Сінгапуре, Місто Лева, як тебе величають? Левів, правда, тут ніколи не було, і помилку в назві міста приписують якомусь принцу з імперії Сравіджая, що, висадившись на півдні Малакки і побачивши першу ж тварину, з переляку крикнув: «Сінга Пура».

Але як би там не було, особисто я зачарований легендами. Сінгапур мав на увазі й поет, написавши:


С деревьев стекают душистьге смоли, Узорные листья лепечут: «Скорей…» Здесь реют червонного золота пчелы, Здесь розы краснее, чем пурпур царей. И карлики с птицами спорят за гнезда, И нежен у девушек профиль лпца…

— Вахтовий, до прапора!

Це голос штурмана.

— Прапор Союзу Радянських Соціалістичних Республік і прапор республіки Сінгапур — підняти!

І ось стяги вгорі: сінгапурський на фок-щоглі, наш, багряний, в промінні вранішнього сонця, майорить на флагштоці.

Червоний стяг моєї землі полощеться на вітрі в чужому небі, над цими неозорими водами. Повз «Витязь» пропливають малайські човни, і люди підводяться, щоб подивитися на наш багряно-зоряний стяг.

Не знаю, комусь, може, здається це сентиментальним, але, далебі, у мене закалатало серце, коли я стояв на кормі під розкритим прапором моєї Батьківщини.

Згадалося, як під час війни наше село переходило з рук у руки, як уночі гітлерівці вигнали дітей і жінок в степ, на передову, і, прикриваючись нами, намагалися прорвати лінію фронту. Вибухи, стрілянина, стогін поранених; аби врятувати нас, з протилежної сторони раптом підвелися на повен зріст бійці, з криками «ура», минаючи нас, кинулися на смертельний бар’єр — ворожу, до зубів укріплену заставу-ловушку. І як упав боєць із знаменом у руці… як знамено те підхопив інший. Як потім, коли на сільському майдані у братській могилі ховали полеглих, багряніли, покроплені кров’ю, кулями прошиті знамена…

Згадав я все, спостерігаючи, як захоплено дивляться незнайомі мені люди, на наш прапор. І здалося, наче в що мить на чужині зі мною разом хлопці, що, відбивши атаку, полягли за наше село, і мій батько, якого куля скосила під Прагою, і колосисте поле — вся моя земля наче була зараз тут, а вогневий рубіж проходить крізь самісіньке серце…

І я, сповнений гордості за рідну землю, усміхнувся. Еге, подумалось, хоч і лоскочуть уяву романтичні побрехеньки, а проте гомін степів, живе життя владно стукає в серце: найсвятіше — рідна земля, хоч і не бананово-лимонна, а найдорожча за всі дивосвіти — наш вільний край.

Знизу заволали:

— Малай-базар!

Не встиг я глянути за борт, як на судно вже лізло з десяток всюдисущих торговців. За якусь мить малайці, скориставшись вірьовками з гаками, якими вони чіплялися за судновий планшир, — так корсари йшли на абордаж! — були вже на борту.

— Малай-базар! — горлали метушливі, верткі.

Кожен спішив захопити зручніше місце. Довге мотуззя, немов павутиння, вздовж і впоперек обснувало палубу. То гендляри, протягнувши вірьовки, «огороджували» захоплену територію… А скоро там височіли гори краму. Чого тільки не було — від нафталіну до мініатюрних радіоприймачів! Пропонують ажурні тканини, черевики з крокодилячої шкіри. Крик моди! Самі ж, сіромахи, одягнені у вилинялий ситець, взуті в подерті парусинові черевики. Та, щоб заробити на хліб насущний, доводиться торгувати.

Картина неначе вихоплена з казок «Тисячі і одної ночі». Ось вам і порядочок, товаришу боцман! І як він терпить отаке?..

. — Звичайно, це неподобство, — оглянувши завалену крамом палубу, зауважив той і тут же змилувався, — але куди їх дінеш — виганяти ж не будеш: хай торгують!

Неподалік «Витязя» зупинився танкер. Кілька малайських човників-джонок, схожих на фантастичних істот, — усі були розмальовані так, що передня частина перетворилася на хижо вишкірений рот, з банькувато витріщеними очима на бортах, — атакувало прибулого океанського велетня.

— Ваня-Маня! — сіпають за руку малайці. — Дайош! — І тягнуть до свого краму, примовляючи хтозна від кого почуту й заучену нісенітницю: — Кончай шалтай-болтай, дайош, Ваня-Маня!

Збиралися на берег, і я поспішив до човна, що чахкав унизу, під трапом.

Своєю підкресленою екзотичністю панорама міста, розгорнута обіруч, скидалася на барвисто розцяцьковану декорацію — закрадався сумнів щодо вірогідності побаченого, хоч усе перед очима було реальне: широчезне плесо голубої затоки, світло-синє небо, стрімкі білокам’яні будинки, над якими, немов парасольки, розпростерли тінисті віяла кокосові пальми. Кораблі й кораблики на приколі. Вежа маяка. Величезна споруда морського вокзалу.

Фасад Сінгапура, який мав вражати, таки вражав…

— Гарно? — запитав сусіда.

— Дуже! — захоплено вигукнув я.

— Поглянь праворуч, — сказав Касянович, який також плив на човні.

Ми наближалися до берега, і його неясні обриси — багатоповерхові споруди, оповиті серпанком далини, тепер проступали чіткіше: миготіли вивіски на фронтонах торгового дому, вгорі над різними іноземними фірмами «Зінгер», «Шелл», «Пентакс», «Соні» заклично палали неонові літери реклам, ніби промовляли: «Чужинцю! Це обличчя славетного Сінгапура — райського куточка, де панує щастя й злагода і де навіть натяку немає на лихо».

Я глянув праворуч і біля підніжжя модернових споруд побачив якийсь первісний кочовий стан — жахливий людський мурашник. Люди, не знайшовши,

1 ... 6 7 8 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альбатрос — блукач морів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Альбатрос — блукач морів"