Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Альбатрос — блукач морів 📚 - Українською

Читати книгу - "Альбатрос — блукач морів"

240
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Альбатрос — блукач морів" автора Леонід Михайлович Тендюк. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 7 8 9 ... 62
Перейти на сторінку:
мабуть, притулку іна землі, жили на воді. В гирлі двох невеликих річок, що звуться Каланг і Геланг, схожих на жилаві робочі руки, благально простягнуті до затоки, щось ряботіло. То були хатинки з ветхими, вилинялими на сонці дахами, хатини-човни. Халупки щільно притиснулись одна до одної, ніби в єднанні шукали порятунку од нищівності моря, яке в годину люті все змітає на своєму шляху, — людське ненадійне пристановище, злигоднями згуртоване воєдино, якому ніде дітися від кам’яної навали міста, що громаддям нависло вгорі — гнітючого, немилосердного деспота, в першу-ліпшу мить ладного розчавити, проковтнути все: оці човни-халупи і людський клопітний мурашник на них.

В очах немов двоїлося. Роздвоювалось щойно побачене, бо місто й справді мало кілька облич, як многоликий Будда, у всемогутність якого вірять малайці.

Галас, крики.

Знову долинуло до слуху:

— Ваня-Маня, копчай шалтай-болтай! Дайош, Ваня-Маня.

Над велетенськими сковородами, густо розставленими на набережній, просто неба, — димок; із таких же великих казанів — пара. Щось вариться, смажиться і тут відразу продається.

Місто, як розпечена сковорода, пашіло в обличчя, булькало, немов казан.

Не встигли ми зіскочити з човна, як нас оточили малайці. Купи, та й годі, купи хоч що-небудь! В руки тицяють «цілющий» тібетський бальзам, східні прянощі, барвисті тканини, а. найбільше — англійського краму.

— Сінгапур, — знаюче мовив Касянович, — перевалочна база між Азією та Європою. Хоч він і став незалежною державою, а до кінця не позбувся опіки колишніх господарів. Усі оці компанії, — показав на споруди, що височіли перед очима, — банки, трести — в руках англійців і купки місцевих плутократів.

Касянович — жива енциклопедія, він об’їздив увесь світ і в Сінгапурі бував не раз.

— Моні! — озираючись, крадькома простягають худі висохлі руки малайці.

— Що вони хочуть? — не зрозумів я.

— Що? — перепитав Касянович. — Грошей, друже!

Базаром і простягнутою рукою жебрака починалося це місто. Наче в лабіринт, увійшли ми в торгові ряди, які водночас були й вулицями.

На запрошення доктора Карми група біологів, до якої включили й мене з Анукіним, збиралася відвідати ботанічний сад. Природознавці дуже хотіли, ознайомитися із «сьомим чудом світу», про яке вони стільки чували: нас же, матросів, цікавили джунглі: хоч одним оком глянути на них.

— Та спочатку оглянемо ще одне «чудо», — змовницьки мовив Карма, наказуючи шоферові звернути ліворуч.

Центр, видно, кінчався (багатоповерхові красені будинки височіли десь збоку) і починалась околиця. Власне, в цьому місті було кілька міст. Ось берег річки, всіяний скособоченими хатинами, із стовбцями ієрогліфів на стінах; півкроку не ступити — тісно! Зграйки дітлахів, самітні продавці біля прилавків; якісь майстерні, кузні, люди, схилені над верстатами.

Обабіч вулиці, яку минули, десятки домовин — квартал трунарів; поруч — квартал умільців, які роблять різні металеві та перламутрові дрібнички — браслети, намисто, обручки та інші жіночі прикраси. Потім запетляли вулички, тісні, звивисті, по яких ледь можна було проїхати, — продуктові ряди. На циновках купи їстівного коріння, в кошиках — риба, слизькі, пропахлі морем молюски. Кількаметрові, ще живі змії, звиваючись на гачках, гойдалися над головами. Сморід, бруд, специфічний, ні з чим не зрівняний нудотністю запах. Це «Чайна таун» — густонаселений район, де мешкають китайці. У Сінгапурі їх майже півтора мільйона — три чверті всього населення, і не було випадку, щоб людина не китайської національності оселилася в «Чайна таун». Ті, хто населяє Сінгапур, — малайці, таміли, індійці, китайці, — живуть окремими, за національною приналежністю відособленими колоніями, суворо дотримуючись традицій і звичаїв своїх предків.

Найкращі райони міста займають англійці.

— От і маєш, — хитнув головою Анукін, вислухавши нашого гіда. — В цьому розпрекрасному раю, що можна одному — іншому зась.

… Позаду лишилися заміські вілли тамтешніх вельмож, охайне передмістя, де на одному з магазинів прочитали: «Магазин індійський, хоч і говоримо по-російськи: просимо зайти, впевнитеся самі».

Ми гадали: це і є сюрприз, про який говорив Карма. Але машина мчала далі. Нарешті біля якоїсь брами зупинилися.

— Тигровий парк, — оголосив провідник, запрошуючи пройти вгору.

На схили пагорбів вели широкі сходи. Разом з нами туди прямувало з десяток темношкірих дітлахів… Раптом я, жахнувшись, зупинився: навпроти мене, виповзши з-поміж скель, звивалася велетенська змія — подібна до тої, яку щойно бачив у «Чайна таун». Змія от-от могла кинутись — і я мимоволі позадкував.

Карма засміявся:

— Не бійтесь — не вжалить! Вона скам’яніла.

Унікальне видовище: за мотивами східної міфології в Тигровому парку з глини й гіпсу зроблено сотні тварин, птахів. Мистецтвом тут і не пахло, але підробка майстерна: враження таке, ніби ти попав у казкове царство. Деякі «творіння» уособлюють жорстокість, страшно дивитись, як людину шматують, ріжуть, розчавлюють їй череп!

А от і пекельні сцени потойбічного світу: дракон поїдає красуню, упирі п’ють кров, грішники киплять у котлах з смолою.

— Кошмар цей не одну ніч переслідуватиме! — із огидою плюнув Анатолій Анукін.

— Не збагнеш, — обуривсь і я, — де кінчається міфологія і починається відкритий гангстеризм.

— Все воно споруджувалось для бізнесу, — переклав нам слова Карми біолог Федір Пастернак.

— Ну і як — великі прибутки?

Малаєць засміявся, а потім, спохмурнівши, мовив:

— За останній час злочинність серед підлітків зросла вдвічі. Цьому сприяє вся індустрія розваг, у тому числі й «чудо-парк»…

Досхочу набачившись міських «джунглів», ми поїхали дивитися джунглі справжні.

Не встигли опинитися в джунглях (ботанічний сад — ділянка незайманої гущавини,’ відгороджена від навколишніх лісів, що давно відчули на собі руку цивілізованого «господаря»), біологів ніби підмінили. Захоплені, збуджені. Кожне дерево, оглядаючи, коментують по-своєму. Тільки й чути: artocarpus intergrifolia… kigeliapinnata… ficus religiosa тощо.

Ми підійшли до гінкого, з широким, як у фікуса, листям, дерева, між гіллям якого висіли зеленаві плоди завбільшки з гарбуз.

— Це «хлібне дерево», — пояснив Касянович. — Коли оті «гарбузики» спекти, вони своїм смаком схожі на тільки-но зняті з черені коржі… А он, — Касянович показав ліворуч, де під листям звисали довжелезні стручки, — «ковбасне

1 ... 7 8 9 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Альбатрос — блукач морів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Альбатрос — блукач морів"