Читати книгу - "Поезії, Леся Українка"

Душа моя од їх перевернулась.

Мов з людських уст овечий голос чую.

Ізраїля нащадок так говорить!

Не дивно, що з нащадками такими

не може бути вже Єгова в спілці,

як був з їх славним прадідом колись.

X. - Нам невідомі всі шляхи господні,

тепер господь нових обранців має.

Обранець божий той, хто вбогий духом,

а вірою багатий, хто найбільше

боїться господа.

L. - Ні, власне, той,

хто не боїться!

X. (мов громом поражений).- Що се ти сказав?

Як ти одважився таке промовить?

L. - Я те кажу, що вичитав в законі.

Там сказано, як предок наш Ізраїль

до бою став одважно проти бога,

і з ним боровся цілу ніч до світу,

і, бачивши його одвагу й силу,

став спільником Ізраїлю сам бог.

Обранець той, хто бога не боїться,

бо йдуть до спілки тільки рівний з рівним.

Когда цветет никотиана

И точно светит из тумана,

Как будто падшая звезда,

Вся бледная от тайной страсти,

Все вкруг становится тогда

Покорно непонятной власти.

И если вы тогда вдвоем

И возле вас сияют очи,

Горя таинственным огнем,

Как отраженье звездной ночи,

И голос милый вам звучит,

Как будто в тишине журчит

Струя волшебного фонтана,

Бегите прочь от этих чар,

Они зажгут в душе пожар,

Когда цветет никотиана.

Когда цветет никотиана,

Все, все тогда полно обмана,

Опасна ночи тишина,

Как то затишье роковое,

Когда коварная волна

Хранит молчанье гробовое.

Вот-вот нахлынет звуков рой

И встрепенется мысль, как птица,

И вспыхнет в темноте порой

Воспоминания зарница,

Как будто неизвестный друг

Страницы развернет вам вдруг

Давно забытого романа,-

О, если дорог вам покой,

Не прикасайтесь к ним рукой,

Когда цветет никотиана.

Як я люблю оці години праці,

Коли усе навколо затиха

Під владою чаруючої ночі,

А тільки я одна неподоланна

Врочистую одправу починаю

Перед моїм незримим алтарем.

Летять хвилини - я не прислухаюсь.

Ось північ вдарила - найкращий праці час,-

Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша

І швидше у руках забігало перо.

Години йдуть - куди вони спішаться?

Мені осіння ніч короткою здається,

Безсоння довге не страшне мені,

Воно мені не грозить, як бувало,

Непевною і чорною рукою,

А вабить лагідно, як мрія молода.

І любо так, і серце щастям б’ється,

Думки цвітуть, мов золоті квітки.

І хтось немов схиляється до мене,

І промовляє чарівні слова,

І полум’ям займається від слів тих,

І блискавицею освічує думки.

Передсвітом чорніє ніч надворі,

І час гасити світло, щоб його

Не засоромив день своїм сіянням,

Погасне світло; та палають очі,

Аж поки досвітки в вікно тихенько

Заглянуть сивими очима і всі речі

Почнуть із темряви помалу виступати,

Тоді мене перемагає сон.

А ранком бачу я в своїм свічаді

Бліде обличчя і блискучі очі,

А в думці, мов тривога, промайнуть

В дитячих літах чутії легенди

Про перелесника. Розказує, бувало,

Стара бабуся нам, маленьким дітям:

«Була собі колись дівчина необачна…»

Про необачну дівчину, що довго

За кужелем сиділа проти свята,

І не молилася, й на дзвони не вважала,

І спати не лягала, от за те

До неї уночі з’являвся перелесник,

Не дьяволом з’являвся, не марою,

Спадав летючою зорею в хату,

А в хаті гарним парубком ставав,

Облесливим - речами і очами.

Він їй приносив дорогі дарунки,

Стрічки коштовні й золоті квітки.

Він дівчину квітчав, і молодою

Своєю називав, і коси розплітав їй,

Речами любими затроював їй серце

І поцілунками виймав із неї душу.

На ранок, як співали треті півні,

Зникав той перелесник, а дівчина

Уквітчана, убрана засипала

Камінним сном. А потім цілий день

Бліда ходила, мов яка сновида,

І тільки ждала, щоб настала ніч,

Щоб з перелесником стояти на розмові,

А тим розмовам був лихий кінець…

«А хто ж був перелесник той, бабусю?» -

Питала я в старої, та вона

Хрестилась тільки завжди і казала:

«Та не при хаті і не при малих дітях,

Не при святому хлібові казати.

- Не згадуй проти ночі, бо присниться!»

Так, я тебе послухала, бабусю,

Не згадую ніколи проти ночі

Про перелесника, моє свічадо тільки

Нагадує мені про нього вдень.

19.10.1899

Дивилась я на тебе і в ту мить

нестямилась, як руки самохіть

для тебе почали вінок сплітати -

була твоя краса, як ті гранати…

Часто кажуть: «ясні зорі

То найкраще в цілім світі»,

Чи гадає хто при тому,

Що за світом є ще кращі?

Уночі у сонних мріях

Летимо ми геть од світу,

Хто летить в безодню чорну,

Хто в сріблясті емпіреї,

Хто хаос непевний бачить,

Хто з зірками водить коло,

А як тільки сонце гляне,

І хаос, і зорі зникнуть.

І хаос, і зорі зникнуть,

Стане рівно, ясно, біло,

Мов у зшиточку чистенькім

Школяра, що добре вчиться.

Але єсть на світі люди

Необачні, безпорадні,

Що й при світлі сонця бачать

І хаос, і ясні зорі,

Кращі зорі, ніж небесні,

І хаос, темніший пекла.

Люди ті