Читати книгу - "Я прийшов дати вам волю, Шукшин Василь"

Якомога більше! Натякніть воєводі: нехай пам'ятає про наш заклад. А то він мало не забув. І в Астрахані, мовляв, іще дари будуть. Скажіть: отаман усе пам'ятає — і добре, й погане.

Так Разін пройшов у Астрахань — без жодного пострілу, не втративши жодного козака. То була неабияка перемога.

"Найтихіший" у Москві тупотів ногами, блимав темним оком, квапив і гнівався. Він саме збирався на соколине полювання, коли йому доповіли з бумаги:

— "...Спустошив татарські учуги, захопив царські торгові судна, пограбував міста Баку, Рящ, Ширвань, Астрабат, Фарабат, і, вчинивши скрізь страхітливе лиходійство, вигубляв безпорадних мирних жителів. І розбив перський флот. І тепер пішов до Волги..."

— Об'явився, лиходій! — вигукнув цар.— Звідки пишуть?

— Із Терків.

— Писати в Астрахань, до князя Івана Прозоров-ського: зупинити! Оружжя, припас, награбоване — усе відібрати! Лиходіїв допитати, виказати їм їхні провини й роздати всіх по стрілецьких приказах! Собаки неспокійні!.. Вони вже розохотилися — грабують і грабують. Усіх по приказах!

Окольничий Бутурлін, який саме нагодився, нагадав:

— Царю, минулого року ми писали в Астрахань прощальну Стеньці. Понадіється князь Іван на ту грамоту...

— Ту грамоту розірвати! Рік тому писана... Треба встигнути, щоб Стенька на Дон не потягся. Треба встигнути! Не баріться! Ох, лиходій!.. Він так мені увесь мир із шахом перебаламутить. Не пускати на Дон!

Царська грамота заквапилася в Астрахань — вирішувати долю непокірного отамана.

А поки що отаман ішов до Астрахані. Позаду Львова князя. 3

Нема ще головного "мисливця" — царя Олексія Михайловича, "народженого й вихованого в благочесті" (як він сказав про себе на суді Вселенських Патріархів).

Ось вийшов і Він... У високій соболевій шапці, в дев'ять рядів унизаній перлами. Нагрудний хрест, гудзики й намисто — все з діамантів і коштовного каміння. Бояри та окольничі з ним — у парчевому, оксамитовому і шовковому вбранні.

Дорога від Красного ганку до карети встелена червоним сукном. Цар пройшов до карети... "Царева карета була вельми майстерно зроблена і обтягнута червоним оксамитом. На верху оної було п'ять бань, із щирого золота зроблених". Кучерське вбрання і вся збруя теж були оксамитові.

Поїзд рушив.

Попереду їхав "сумирний духом".

"Був він на зріст високий, мав приємний вигляд. Стан його був стрункий, погляд ніжний, тіло біле, щоки рум'яні, волосся біляве. Він вельми дорідний".

"Характер його відповідав цій пригожій зовнішності. Ревно прихильний до віри батьків своїх, виконував він од душі всі правила оної. Часто, подібно до Давида, вставав уночі й молився до ранку".

"Хоч він і був Монарх Самодержавний, але карав тільки з самої необхідності, і то з душевним жалем. Щадячи життя своїх підданих, він також ніколи не користувався майном їхнім. Любив допомагати нещасним і навіть надавав допомогу тим, кого засилали в Сибір. Засланим у цей дикий край давав невеликі пенсіони, щоб вони там зовсім не пропали.

Хвилювання умів і внутрішні невдоволення спонукали його заснувати Таємний Приказ, дії якого були не завжди справедливі; а жахливе СЛОВО і ДІЛО повергало в трепет найневинніших".

"Поглянемо тепер світлим зором на ті мудрі діяння царя Олексія Михайловича, якими він підніс добробут підданих своїх і дарував їм нове життя".

"Проти Червня 1662 р. стався у Москві бунт.

Якийсь дворянин порозвішував у різних частинах міста на стінах і парканах пасквілі, в яких застерігав народ, щоб він не довіряв боярам, бо вони, безбожники, змовившись з іноземцями, продадуть Москву. Буйна чернь, довідавшись про це, кинулася до царського двору і вчинила б там неабияке лиходійство, якби цар і бояри, попереджені про це повстання, не виїхали в село Коломенське.

Несамовиті злочинці ці, числом до 10 000, кинулися в село Коломенське, оточили палац і, вимагаючи за списком бояр, погрожували цій споруді цілковитим знищенням, коли бажання їхнє не буде виконано".

"Цар Олексій Михайлович, навчений попереднім досвідом, учинив у цьому випадку так, як Монархові й годилося. Німецькі солдати і стрільці охоронного корпусу з'явилися несподівано на площі й почали діяти так успішно, що 4000 бунтівників полягли на місці, а більшість інших, разом з їхнім ватажком, були схоплені й заковані.

Після цього повернувся цар у Москву і наказав учинити слідство над злочинцями. Більша частина з оних прийняла належну кару, так що 2000 душ було четвертовано, колесовано і повішено. Іншим одрізали вуха, позначили розпеченим залізом на лівій щоці літеру "Б" і заслали з сім'ями до Сибіру. Хлопчикам від 12 до 14 років одрізували тільки одне вухо".

"Учинивши ці важливі діяння, для заспокоєння Оте-чества нашого конче потрібні, зайнявся цар Олексій Михайлович внутрішнім упорядкуванням держави. Видано було новий Поліцейський Статут, виконавцем якого призначено князя Македонського".

"Милосердя і людинолюбство були характерними рисами душі царевої..."

Зранку, тільки-но розвиднілося, бабахнули гармати першого російського бойового корабля "Орел", що стояв біля астраханського Кремля...

З флотилії князя Львова теж відповіли пострілами.

Разінці, довго не роздумуючи, зарядили свої і теж бабахнули.

Першими пливли струги Львова, за ними, на певній відстані, правильним строєм ішли разінці.

— Не розумій, ми кого зустрічайт: князь Льфоф чи Стенька Расін? — спитав, усміхаючись, капітан корабля Бутлер воєводу Прозоровського (вони були на борту "Орла").

Той засміявся:

— Обох, капітане! Живі-здорові — і то слава богу.— Він підкликав до себе приказного писаря і велів, що треба зробити:—Пливи до князя Семена Івановича й скажи: Стеньку провести до Болди, до гирла, хай там стоїть. Сам князь після того хай іде до мене. Наші струги тут поставити. І нехай він Стеньці скаже: щоб козаків у місті не було! І наших до себе хай не пускають. Ніякого торгу не заводити!

— Горілочка як? —підказав спритний писака.

— Горілочка?.. Тут, брате, нічого не вдієш: знайдуться торговці. Скажеш князеві, щоб біля Болди зоставив наших стругів... п'ять — для нагляду. Нехай підбере надійніших стрільців, щоб у розгул не вдалися з розбійниками.

Разінські струги скупчилися в гирлі річки Болди (вище Астрахані).

На носі отаманського струга з'явився Разін.

— Гуляй, братці! — гукнув він. І махнув рукою.

Мало не тисяча козаків сипонуло на берег. І пішло діло.

По всьому узбережжю розгорнулася неабияка торгівля. Спритні люди уже встигли сюди з Астрахані — з посаду, з Білого города, навіть із Кремля. Багато було іноземних купців, послів і всіляких "жонок". За третину ціни, а то й менше переходили з щедрих козацьких рук у хапливі, меткі руки покупців доріжки з сажень завширшки, зендень, сап'ян, зуф, дорогі перські килими, від яких очі розбігалися, шматки міткалю, кумачу, курпех бухарський (каракуль); узористий золотий товар: персні, сережки, намисто, ланцюги, сулії, келихи...

Настала мить, заради якої козак зносить голод, холод, дивиться смерті у вічі...

Трясуть, жбурляють додолу барвисте манаття, ходять по ньому на знак щонайвищої до нього зневаги. Козак чомусь особливо охочий позмагатися в торговому ділі з татарином, калмиком і... з молодицею.

Ось розохотився в торзі високий, носатий козак. Розгорнув на траві перед жінками дорогий килим і розхвалює. Вигукує:

і— Який я? Отакий! — Показав свій зріст.— А я на ньому двічі вміщаюся. Диви: раз! — Ліг.— Примічайте, вертихвістки, а то обдурю.— Схопився й розлігся вдруге, розкинув ноги.— Два. З-під самого шаха взяв.

— Та хіба на ньому сплять?—зауважила одна.— Його вішають!

— А шах із жінкою, надісь, був? Зігнав, чи що?

— Шах?.. Шах — він шахом і зостанеться: я йому своє, а він своє: вередливий, сяк-так умовив...

Розгортають доріжки, мнуть у руках сап'ян...

— Се сап'ян! Карош?

— А тобі що, повилазило?

— Ся скур дусе блеха — товста...

— То в тебе шкура товста, мармизо! Можу обтесати!

— Сого крицис? Сого?

— Coro, сого... Того! Того, що здохла та курочка, яка золоті яєчка татарам несла, ось чого.

Спритні астраханці не забули про сивуху. Подекуди чашники орудують прямо з возів. З'явилися перші "ластівки"... Пройшовся для проби звеселілий козачок:

Ох,

Бедный еж!

Горемышный еж!

Ты куды ползешь?

Куды ежисся?

Ох,

Я ползу, ползу

Ко боярскому двору,

К высокому терему...

Але осавулам якнайсуворіше наказано пильнувати: не час іще заспокоїтися, ні. Осавули й без отамана розуміли це.

Іван Чорноярець, кудись збираючись із струга, звелів сотникам:

— За вартою пильно наглядати! А то влаштують нам тут другий Монастирський Яр. Жодному собаці не можна вірити. На думбасах нехай весь час хто-небудь залишається. Сьомко, вишли на Волгу човників зо три — хай кружеляють. Як тільки помічу серед варти п'яного, зарубаю без жодних слів.

Різнобарвне людське море, охоплене радістю першого сп'яніння, наживи, волі, торгу — всім, що має назву СВЯТО, коливається, вирує, регоче. Усі радісінькі — і ті, хто обдурює, і ті, кого обдурюють.

Ох,

Бедный еж!

Горемышный еж!

Ты куды ползешь?

Куды ежисся?..

Назрівало велетенське гульбище. Воно було неминучим, його не зміг би зупинити ніхто, жоден найсуво-ріший, найулюбленіший отаман, його найдосвідченіші осавули.

У приказній палаті в Кремлі — верховна влада Астрахані : князь, боярин,воєвода Іван Семенович Прозоров-ський, князь, стольник, помічник воєводи Семен Іванович Львов, князь, стольник, товариш воєводи Михайло Семенович Прозоровский (брат Івана Семеновича), митрополит Йосиф, піддячий, стрілецький голова Іван Красулін. Думали-гадали.

— Що привів ти їх — добре,— говорив князь Іван Семенович, високий огрядний боярин з простодушним, відкритим обличчям.— А що далі робити? Ти поглянь, ми їх навіть тут угамувати не можемо: я ж наказував не затівати торгівлі!.. А воно бач що діється! А якщо вони оружні й з усім добром підуть на Дон?.. Що тоді буде?

— Нам до того байдуже, князю,— зауважив Львов.— Маємо цареву грамоту: спровадимо їх, от і все.

— Грамота грамотою... Та хіба в ній діло? Почнуть вони, розбійники, дорогою лихо коїти — де й грамота була! А спитають з нас: куди дивилися? Потім хоч лоба розбий — не доведеш. Думка моя така: відправити їх на Дон неоружних. Перепис їм учинити, весь припас забрати...

— Отакої, князю! — спересердя вигукнув митрополит, сухорлявий довготелесий старий, у якого безперервно сіпалася голова.— Розмахався ти — все забрати! Ти їх ще не знаєш, і не доведи боже знати! Розбійники! Анчихристи!..