Читати книгу - "Гамлет (переклад О. Грязнова), Шекспір Вільям"

Я доручу акторам
Зіграти перед дядьком щось подібне
До батькової смерті. Прослідкую –
Чи візьме за живе. Якщо здригнеться,
Я знаю, що робити. Та можливо,
Той привид був дияволом, що здатний
Прийняти всякий вигляд. Він же бачить,
Як я стомився, як переживаю,
І направляє душу на погибель.
Мені потрібні докази надійні.
Для того цю виставу я й задумав,
Щоб їх дістать. Видовище – петля,
Щоб зашморгнути совість короля.
(Іде геть.)

ДІЯ ТРЕТЯ

Сцена перша

Ельсинор. Кімната в замку.
Входять к о р о л ь, к о р о л е в а, П о л о н і й,
О ф е л і я, Р о з е н к р а н ц і Г і л ь д е н с т е р н.

К о р о л ь
Отож, вам не вдалося допитатись,
Що Гамлета засмучує постійно?
Які думки і марення тривожать
Його душевний спокій день у день?

Р о з е н к р а н ц
Він каже, що і справді сам не свій,
Але чому – не хоче говорити.
Г і л ь д е н с т е р н
Розпитувать себе не дозволяє.
Як тільки заговоримо про це,
Він вислизає з хитрістю безумця.

К о р о л е в а
А як він вас прийняв?

Р о з е н к р а н ц
Цілком привітно.

Г і л ь д е н с т е р н
Був дуже чемний, та не дуже щирий.

Р о з е н к р а н ц
Він здався нам надміру балакучим.

К о р о л е в а
Його ви запросили до розваг?

Р о з е н к р а н ц
Це трапилося якось мимоволі.
В дорозі ми акторів обігнали.
Про це сказали Гамлету, і він
Був дуже радий. Зараз ці актори
У замку і одержали наказ
Від Гамлета поставити виставу.

П о л о н і й
Це справді так. І вас він дуже просить
Відвідати увечері спектакль.

К о р о л ь
О, з радістю! Мені приємно чути,
Що в Гамлета є схильність до театру.
І вас прошу підтримати, панове,
Цю схильність.

Р о з е н к р а н ц
Докладемо всіх зусиль.

Розенкранц і Гільденстерн ідуть геть.

К о р о л ь
Іди і ти також, моя Гертрудо.
Послали ми за Гамлетом – для того,
Щоб він зустрів, немов би ненароком,
Офелію. А ми десь недалечко
Сховаємось з її шановним батьком,
Щоб, чуючи і бачачи цю зустріч,
Знайти причину поведінки принца:
Чи винна тут любов, чи щось іще?

К о р о л е в а
Я йду, мілорде. Ну, а вам бажаю,
Офеліє, щоб у безумствах принца
Лише любов причиною була,
Щоб ваша доброчесність повернула
Його на шлях свідомості.

О ф е л і я
Дай бог!
Королева іде геть.

П о л о н і й
Офеліє, прогулюйся отут.
А нам пора, володарю, сховатись.
(Офелії)
Візьми у руки книгу, дочко, ніби,
Читаючи, гуляєш наодинці.
Усі ми так: фальшивим благочестям
Ми можемо і чорта при потребі
Обцукрувати.
К о р о л ь
(на бік)
Це напрочуд вірно!
Як боляче сіпнув мене за совість!
Якщо із щік повії змить рум'яна,
Ті не такі паскудні і жахливі,
Як у оздобі слів мої діла.
Ох, тяжко, тяжко!

П о л о н і й
Я вже чую кроки.
Ховаймося, володарю, мерщій.

Король і Полоній ідуть геть.
Входить Г а м л е т.

Г а м л е т
Так бути чи не бути – ось питання.
Чи гідно це: мовчати і терпіти
Каміння й стріли навісної долі?
Чи треба їй вчинити збройний опір
І в сутичці жорстокій з морем бід
Навіки покінчити з ними? Вмерти.
І припинити цим щоденні муки,
Властиві нам. Хіба це не мета,
Якої прагнем? Вмерти. Сном забутись.
Заснути… І, можливо, бачить сни?
Ось заковика: що наснитись може,
Коли земні погаснуть почуття?
Ось тут розгадка. Ось що нас неволить
Так довго мовчки зносити нещастя.
Бо хто терпів би глум або наругу,
Приниження, обман або насильство,
Біль почуття зневаженого, кривди
Володаря, його неправий суд,
Насмішки недостойних над достойним,
Коли так просто звільнює від них
Удар кинджала? Хто би захотів
Під тягарем життя чвалати далі,
Коли б таємна безвість після смерті,
Одвічний страх країни, звідкіля
Ніхто не повернувся, не схиляли
Миритись краще зі знайомим злом,
Ніж навмання тікати в невідомість!
Так роздуми з нас роблять боягузів,
Рішучість наша в'яне, наче квітка,
В безвиході свідомості. Отак
Безславно гинуть задуми величні,
Що обіцяли успіх напочатку,
Від зволікання довгого. Та досить!
Офеліє! О, німфо! Спом'яни
Мої гріхи в своїх святих молитвах.

О ф е л і я
Мій принце, чи здорові ви сьогодні?

Г а м л е т
Спасибі вам; цілком, цілком, цілком.

О ф е л і я
Я маю подарунки ваші, принце.
Давно хотіла вам їх повернути.
Візьміть їх.

Г а м л е т
Ви, напевне, помилились,
Бо я нічого вам не дарував.

О ф е л і я
Ви знаєте прекрасно: дарували,
Та ще й з такими ніжними словами,
Що збільшували цінність подарунку.
Візьміть; порядній дівчині не милі
Дарунки, як і клятви, застарілі.
Їх берегти немає в нас підстав,
Якщо розлюбить той, хто дарував.

Г а м л е т. О, так ви порядна дівчина?
О ф е л і я. Мілорде!
Г а м л е т. І ви собою гарна?
О ф е л і я. Що хоче сказати ваша милість?
Г а м л е т. Те, що, коли ви гарна і порядна, вашій порядності нічого робити з вашою красою.
О ф е л і я. Хіба порядність не краща супутниця для краси?
Г а м л е т. О, звичайно! І скоріше краса затягне порядність у ковбаню, аніж порядність виправить красу. Раніше це вважали пародоксом, а тепер доведено. Я вас любив колись.
О ф е л і я. Справді, принце, мені вірилось.
Г а м л е т. Не потрібно було вірити. Хоч як прищеплюй доброчесність до старого стовбура, грішне єство залишиться. Я вас не любив.
О ф е л і я. Тим болючіше я обманута.
Г а м л е т. Іди в монастир; навіщо плодити грішників? Сам я досить поряд-ний, та все ж міг би звинуватити себе у таких речах, що краще б моя мати не народжувала мене. Я надто гордий, мстивий, честолюбний. До моїх послуг стільки гріхів, що мені не вистачає думок, щоб про них подумати, уяви, щоб надати їм образи, і часу, щоб їх вчинити. Якого біса таким людям, як я, товктися між небом і землею? Усі ми – обманщики, не вір нікому з нас. Іди в монастир. Де твій батько?
О ф е л і я. Вдома, принце.
Г а м л е т. Хай за ним замикають двері, щоб він лиш вдома корчив дурня. Прощай.
О ф е л і я. Сили небесні, допоможіть йому!
Г а м л е т. Якщо ти вийдеш заміж, ось на посаг тобі прокляття: будь цнотли-ва, як лід, і чиста, як сніг, все одно не втечеш від наклепу. Замкнись в обителі, кажу тобі. Іди з миром. А якщо неодмінно хочеш заміж, виходь за дурня: розумні надто добре знають, яких потвор ви з них робите. Іди в черниці, кажу тобі. І не барись. Прощавай!
О ф е л і я. Сили небесні, зціліть його!
Г а м л е т. Наслухався я про ваш живопис. Бог вам дав одне обличчя, а ви собі робите інше. Ви танцюєте, стрибаєте, щебечете, даєте прізвиська божим створінням і хочете, щоб ваше безпутство сприймали за цноту. Ні, досить. На цьому я збожеволів. Ніяких весіль. Хто вже одружений, хай живе в шлюбі. Всі, крім одного. Інші залишаться як є. Іди в монастир!(Іде геть.)

О ф е л і я
Який високий розум занедужав!
Надія наша, свято, поєднання
Відваги, красномовності і знань,
Законодавець моди і смаку,
Їх витончене люстро… все на друзки!
А я? Хто я, злощасна і нікчемна,
Із медом клятв недавніх у душі,
Тепер, коли його могутній розум,
Як дзвін, що раптом тріснув, деренчить,
А милий образ, мужній і прекрасний,
Спотворило безумство? Боже мій!
Куди мені подітися самій?
Король і Полоній повертаються.

К о р о л ь
Любов? Ні, не вона в його думках.
І мова, хоч зв'язку у ній немає,
Цілком розумна. Щось не те ховає
Він в закутках бентежної душі,
Виношуючи дещо небезпечне.
Щоб вчасно попередити біду,
Схиляюсь я до рішення такого:
Він в Англію негайно відпливає
Збирати недоплачену данину.
Можливо, море і нові місця
Зуміють в нього вибити із серця
Те, що сидить там і над чим він сам
До божевілля голову ламає.
Як думаєте ви?

П о л о н і й
Хороша думка.
Нехай собі пливе. Та я усе ж
Вважаю, що причиною безумства
Зробилась нерозділена любов. –
А ти що скажеш, дочко? Не повторюй,
Що Гамлет говорив: було все чути. –
Хай буде все по-вашому, мілорде.
Я думаю, коли вистава пройде,
Влаштуєм зустріч принца й королеви;
Нехай попросить мати наодинці
Відкритись їй. Підслухаєм їх теж.
А буде запиратись і від неї,
То в Англію зашліть чи ув'язніть,
Як вирішите.

К о р о л ь
Знаємо й самі,
Що божевільним місце у тюрмі.

Ідуть геть.

Сцена друга

Зала в замку.
Входять Г а м л е т і декілька акторів.

Г а м л е т. Вимовляйте слова ролі, як я показував: легко й невимушено. Якщо ви збираєтеся її горланити, як більшість із вас, краще було б її віддати міському глашатаю. І не рубайте повітря руками. Зберігайте почуття міри. Навіть в потоці, вихорі чи, скажімо, урагані пристрасті учіться стриманості, яка всьому надає стрункості. Як не обурюватися, коли здоровенний лобур в кошлатій перуці рве перед вами пристрасть в шматки і клоччя на радість ницьому натовпу, який ні про що, крім пантоміми і подібного галасу, не має поняття? Я дав би відшмагати такого молодця за одну лише думку переіродити Ірода або намагання перевершити сатану. Уникайте цього, прошу вас.
П е р ш и й а к т о р. Будьте певні, ваша милосте.
Г а м л е т. Але й без зайвої скутості. Прислухайтесь у всьому до внутрішнього голосу. Рухайтесь у відповідності з діалогом, погоджуйте мову з рухами, не переступаючи межі природності. Кожне порушення міри суперечить призначенню театру, мета якого у всі часи була і буде: тримати, так би мовити, дзеркало перед природою, являти доброчесності її риси, писі – її ж вигляд, а кожному віку і стану – його подобу і відбиток. Якщо тут перестаратися або не досягти цього, необізнані будуть сміятися, але знавець зажуриться, а його думка, з вашого дозволу, повинна для вас переважувати цілий театр інших. Мені траплялись актори, і серед них прославлені мало не до небес, які, не у гнів їм будь сказано, голосом і манерами не були схожі ні на хрещених, ні на нехристей, ні на будь-кого з людей. Вони так рухались і завивали, що я дивувався, який із поденників природи так невміло їх змайстрував – такими потворними виглядали люди у їх зображенні.
П е р ш и й а к т о р. Сподіваюся, принце, ми більш-менш викорінили це у себе.
Г а м л е т. Усуньте зовсім. А тим, хто грає блазнів, забороніть говорити більше, ніж для них написано. Деякі вдаються до того, що регочуть самі для звеселяння гіршої частини публіки, хоч у цей момент потрібна увага до важливого місця п'єси. Це недопустимо і показує, яке дешеве самолюбство у цих жартівників. Ідіть підготуйтесь.
Актори ідуть геть.
Входять П о л о н і й, Р о з е н к р а н ц і Г і л ь д е н с т е р н.
Ну як, добродію? Бажає король подивитись цю п'єсу?
П о л о н і й.