Читати книгу - "Завтра буде вчора, Мар'яна Доля"

 — Отакої! — вигукнула Марічка замість привітання. — Ліно, звідки ти тут узялася? Ти ж на минулі вихідні наче приїздила?

Якось так вийшло, що ми тоді розминулися — коли вдома була я, сестра залишилася в Києві.

Юра виручив мене.

 — Слухай, Машо, — сказав він. — Не видавай нас. Ліна вже доросла дівчинка і має право жити так, як вона захоче...

 — А я що, — сестра знизала плечима, як мені здалося — невдоволено. — Просто дивно, що ти мені нічого не сказала!

Я відчула, що червонію і мимоволі сховалася за Юру, а він обійняв мене за плечі.

 — Я її не скривджу, — сказав він Марічці.

Але, певно, сестра все ж розказала про мої “походеньки” батькам, і під час мого наступного приїзду на мене чекав “пристрасний” допит. Хто, звідки, чим займається, ким працюють його батьки, як довго “це” у нас триває?

Зневажливо зморщений ніс мами, коли вона вимовляла “це”, її  похитування головою, з таким виглядом, наче я зганьбила увесь наш рід — мені несила було мовчки таке терпіти. Ми добряче так посварилися, я забрала ще нерозпаковану сумку і пішла, заливаючись гіркими сльозами, до Юри. Сказала, що батьки дізналися про наш зв’язок і вигнали мене з дому.

Драма, гідна пера класика дев’ятнадцятого століття, чи не так? Тоді можна було б для красного слівця додати пару-трійку дуелей, спроб самогубства чи там народження незаконної дитини.. Але надворі був дві тисячі десятий рік, ми обоє не такі вже й юні і зовсім недурні, і батьки мої, незважаючи на всю свою старомодність, зрештою, нічого не мали проти, щоб молодшенька дочка знайшла особисте щастя. 

“Бо вона якась така невезуча, все в неї не так, як у людей... Трапився пристойний хлопець з хорошої сім’ї — хай іде заміж. Може, нарешті, подорослішає, навчиться самостійності”, — так переказувала мені Марічка сімейний присуд.

І я таки стала самостійною, одруженою жінкою — втім, при цьому мене все одно не покидало химерне відчуття, що я сплю і бачу  сон,  або все це насправді  відбувається не зі мною...