Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ведмеже місто 📚 - Українською

Читати книгу - "Ведмеже місто"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ведмеже місто" автора Фредрік Бакман. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 110
Перейти на сторінку:
ключі і вийшла в передпокій.

— Але ж ти ШАХРУВАЛА!

— Любий, треба вміти програвати. Діти, бувайте і чемно слухайтесь тата! Добре, просто слухайтесь!

Петер далі стоїть у кухні і кричить:

— Навіть не думай піти! Шахрайка!

Він повертається до календаря, почепленого на холодильник:

— АЛЕ Ж ТУТ НІЧОГО НЕ НАПИСАНО ПРО АВТОМО…

За Мірою зачиняються вхідні двері. Чути, як заводиться «вольво». Ана стоїть на кухні і всміхається зі слідами смузі навколо рота.

— Ви хоч раз у чомусь вигравали в неї?

Петер потирає скроні.

— Будь ласка, знайди мого сина з донькою і скажи їм, щоб одягалися й сідали в машину.

Дна запопадливо киває:

— Звичайно! Я тільки поприбираю тут!

Петер благально хитає головою і дістає нову упаковку ганчірок для посуду.

— Ні… Ні, Дно… не треба, будь ласка. Я справді маю підозри, що буде тільки гірше.

Коли регіт у кабінеті затихає, один зі спонсорів похмуро дивиться на гендиректора клубу, стукає кісточками пальців по стільниці й питає:

— То що? З Петером можуть бути проблеми?

Директор витирає чоло і хитає головою.

— Петер робить так, як краще для клубу. Завжди. Ви знаєте.

Спонсор встає, защіпає піджак, допиває каву.

— Ну, що ж. У мене зараз інша зустріч, але маю надію, ти поясниш йому, про що йдеться. І нагадаєш, з яких грошей йому виплачують зарплату. Ми всі знаємо його ставлення до Суне, але не можна допустити, щоб ЗМІ дізналися, що в нас тут внутрішній конфлікт.

Гендиректор не мусив нічого відповідати. Ніхто краще за Петера не розумів, що означає «поза стінами — пильнуй». Клуб для нього — передусім. Навіть сьогодні, коли йому накажуть викинути з клубу Суне.

5

Чому люди переймаються спортом?

Можливо, все залежить від того, хто ти. І звідки.

Ніхто не знає точно віку Суне — він з тих чоловіків, які виглядають на сімдесят упродовж принаймні двадцяти останніх років, та й сам він не пам’ятає, скільки років пропрацював тренером основної команди. З віком він став нижчим, від стресу й неправильного харчування потовстішав, і тепер обрисами нагадував сніговика. Сьогодні Суне прийшов на роботу раніше, ніж зазвичай, але, заховавшись, стоїть на узліссі перед льодовою ареною, поки група чоловіків виходить з будівлі. Він чекає, поки вони розсядуться по своїх автомобілях і зникнуть звідси. Не тому, що йому соромно, а тому, що не хоче присоромити цих чоловіків своєю появою. Більшість із них він знав усе їхнє життя, для багатьох був тренером. Тепер вони хочуть вигнати Суне, а на його місце поставити тренера молодіжної команди — і цю таємницю погано приховує ціле місто. Нема потреби просити Суне не влаштовувати відкритого конфлікту: він ніколи не поведеться так із клубом і знає, що цього разу йдеться про щось більше, ніж просто хокей.

Бйорнстад — бідна частина великого лісу, але тут ще залишилася жменька багатіїв. Вони врятували клуб від банкрутства і тепер хочуть повернути свої вкладення: юніори мають очолити марш в еліти. Завтра вони виграють півфінал молодіжного турніру, а наступних вихідних — фінал. І влада комуни, коли буде планувати відкриття нової хокейної школи, вже не зможе ігнорувати місто з найкращою молодіжною командою. Для цього міста клуб став осердям планів на майбутнє: після нової спортивної школи побудують нову льодову арену потім — конференц-зали і торговий центр. Хокей стане чимось більшим за просто хокей, він дасть місту туризм, появу нових брендів і вкладення капіталу. Дасть змогу вижити.

Тому клуб є не просто клубом, а королівством, за владу в якому ведуть боротьбу найсильніші чоловіки в лісі, і для Суне там більше нема місця. Він дивиться на арену. На це він віддав усе своє життя. У Суне нема ні сім’ї, ні хобі, нема навіть собаки. Скоро він стане безробітним і не знає, як тоді йому жити — та й заради чого? І все ж він нікого не може звинувачувати — ні гендиректора клубу, ні тренера молодіжної команди, ні, тим паче, Петера. Бідолашний Петер, мабуть, навіть нічого не знає, але вони змусять його провести це звільнення, стати тим, хто здійме сокиру, а потім буде давати пояснення для журналістів. Тому що всі повинні мати певність, що клуб залишається одним цілим, а поза його стінами справді пильнують.

Рано чи пізно кожна команда мусить вирішити, чого вона насправді хоче досягнути, і Бйорнстад більше не хоче просто грати. Вони поставлять замість Суне тренера молодіжної команди через одну просту причину: коли Суне напередодні матчу виголошує промову перед своїми гравцями, він довго розповідає їм, що грати треба з душею. А коли до роздягальні заходить тренер молодіжної команди, він каже лише одне слово — «Перемога». І юніори перемагають. Так триває вже десять років.

Просто Суне вже не впевнений у тому, що в хокейному клубі мають бути тільки такі гравці — хлопці, які ніколи не програють.

Невеликий автомобіль котиться щойно прочищеними дорогами. Майя притуляється чолом до скла з таким відчаєм, на який здатна лише п’ятнадцятирічна дівчина. Десь на Півдні зараз весна, а в Бйорнстаді, здається, є лише дві пори року. Зима тут — це щось настільки звичне, що всі відчувають здивування, коли настає літо. Ніхто не встигає звикнути до сонячного світла за ті два-три місяці, відведені на тепло, а коли воно зникає, решту року здається, що так само можна було б жити десь під землею.

Ана клацає пальцями біля самого вуха Майї.

— От чорт! — вигукує Майя і розтирає обличчя.

— Мені нудно! Давай зіграємо! — нетерпляче просить Ана.

Майя зітхає, але не протестує. Тому що вона любить цю придуркувату Ану, яка сьорбає свої смузі, і тому що їм п’ятнадцять років, а мама постійно нагадує: «Майє, ніколи в житті у тебе не буде таких друзів, як зараз. Навіть якщо ви залишитеся друзями на все життя. Все одно буде не так, як зараз».

— Окей, тоді так: хочеш бути сліпою, але так, бляха, класно битися, або глухою, але завал яко…

— Сліпою, — без вагань відповідає Майя.

Це улюблена гра Ани, вони бавляться в неї з дитинства. У цьому відчувається якась певність: попри все, є речі, з яких не виростаєш.

— Ти ж навіть не дослухала далі! — обурюється Ана.

— Та ну нафіг. Я не зможу жити, якщо не чутиму музики, але нічого не станеться, якщо не побачу твою замурзану пику.

— Дурепа, — зітхає Ана.

— Тупачка, — хмикає Майя.

— Окей, тоді так: що краще

1 ... 6 7 8 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ведмеже місто», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ведмеже місто"