Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

Уляна

Не знаю, чи можна це назвати щасливим фіналом, але злодія впіймали та посадили. Всі деталі справи були розкриті: від мотивації злочинця до участі моєї сестри. Цей процес став для мене справжнім випробуванням. Моя мама не спілкується зі мною. Раніше вона рідко дзвонила, але тепер я не чула від неї нічого вже довгий час. Після всього, що сталося, я спробувала кілька разів зв'язатися з нею. Телефонні дзвінки залишалися без відповіді, а повідомлення читалися, але на них ніхто не реагував.

Зараз був Новий рік. Ми з дівчатми готували стіл до святкування в домі Дани та Олександра. Кухня була заповнена ароматами різдвяних страв, і дівчата, як завжди, весело жартували, перемежовуючи роботу з дружніми розмовами. Я намагалася втримати фокус на нарізанні овочів, але думки постійно поверталися до одного — Даніяра. Він був далеко, і я сумувала за ним більше, ніж хотіла зізнатися навіть собі. Попри його втомленість та зайнятість, Даніяр знаходив час, щоб писати мені.

Татко білченятка: Ти сумуєш за мною?

Я усміхнулася, почуваючись наче маленька дівчинка, яка щойно отримала листа від свого першого кохання.

Я: Ти знаєш відповідь.

Він завжди ставив такі запитання, хоча і знав, що відповідь ніколи не зміниться.

Татко білченятка: Тоді відчини двері.

Я зупинилася, спантеличено дивлячись на екран.

Я: Що?

І в цей момент пролунав дзвінок у двері. Я застигла на місці, не вірячи своїм вухам. Серце забилося швидше. Не роздумуючи ні секунди, я кинула ніж на стіл і побігла до дверей. Відчинила їх з таким ентузіазмом, що мало не зірвала з петель, і побачила Даніяра, який стояв там, усміхнений, з валізою в руках. Його погляд був наповнений теплом, і він виглядав трохи втомленим, ніби після довгого перельоту, але все одно він був найпрекраснішим, що я могла собі уявити в цей момент.

— Ох, білочко, — лише встиг сказати він, коли я кинулася на нього, обвиваючи ногами, наче мавпа, і притискаючись до його грудей.

Він похитнувся від несподіванки, але швидко втримав рівновагу, міцно обіймаючи мене. Його сміх лунав над моїм вухом.

— Ти ж мав бути в Америці, — прошепотіла я, зариваючись носом у його волосся. Його запах, той самий знайомий аромат, який завжди заспокоював мене, зараз здавався ще солодшим.

— Ти ж не думала, що я пропущу наше перше святкування Нового року разом? — запитав він, дивлячись мені в очі.

Ми цілувалися наполегливо, хаотично, майже брудно, забувши про все навколо. Його губи були такими жадібними, як і мої, а руки міцно притискали мене до себе, ніби боявся, що я зникну, якщо відпустить хоч на мить. Наші дихання злилися в єдине, серця билися в такт, і здавалося, що ніщо не зможе нас зупинити.

Аж раптом ми почули чийсь голос.

— Кхе-кхе.

Ми обидва різко відірвалися один від одного, повернувши голови на звук. Дана стояла у дверях кухні з перехрещеними на грудях руками та виразом обличчя, яке видавало легке задоволення від побаченого.

— Вибачте, що перериваю вас, закохані голуби, але, можливо, ви зможете відірватися один від одного хоча б на декілька хвилин, щоб допомогти з приготуваннями? — Дана примружила очі.

— Дана! — я навіть не намагалася приховати свій сміх. — Даніяр щойно приїхав. Ти не могла дати нам ще хоча б пару хвилин?

— Пару хвилин? — Варя з'явилася позаду Дани, з таким же лукавим виразом обличчя. — Якщо це було лише пару хвилин, то я боюся уявити, що було б, якби ви мали годину.

Я неохоче відійшла від нього, розуміючи, що час повертатися до реальності. Але тепер ця реальність була ще кращою, ніж будь-коли раніше, бо Даніяр був поруч.

Коли ми сіли за стіл, атмосфера була переповнена святковим настроєм і очікуванням. Смарагдові свічки горіли, відбиваючись в бокалах із шампанським, а ялинка в кутку кімнати мерехтіла кольоровими вогниками. Даніяр сидів поруч зі мною, обіймаючи мене рукою за плечі, і я відчувала, як його тепло проникає в кожну клітинку мого тіла.

Дана тим часом принесла коробку з тортом, прикрашеним сріблястими стрічками. Вона обережно передала її Олександру, який із подивом і цікавістю подивився на неї.

— Що це? — запитав він, поглядаючи на коробку.

— Відкрий, — відповіла Дана з усмішкою, погладжуючи його руку.

Олександр повільно розв’язав стрічки і відкрив коробку. Всередині, замість звичайного торта, було невелике повідомлення, написане глазур’ю на поверхні десерту. Він нахилився ближче, читаючи його, і через мить його обличчя змінилося. Він кліпнув, наче не вірив своїм очам, потім знову прочитав написане.

— Можу поклястися, що я побачила вологу в його очах, — тихо прошепотіла я Даніяру, спостерігаючи за цією зворушливою сценою.

Олександр застиг на мить, і було видно, як він повільно осмислює те, що щойно прочитав. Його обличчя змінилося: спершу здивування, потім розуміння, а далі — невимовна радість. Його очі дійсно заблищали, і він повільно підняв погляд на Дану, яка стояла поруч, трохи нервуючи.

— Ти серйозно? — прошепотів він, не вірячи своїм вухам, а може, й очам.

Дана лише кивнула, усміхаючись крізь сльози радості. Вона поклала свою руку на його, і Олександр миттєво підняв її на руки, закрутивши в повітрі, як ніби вони були одні в кімнаті.

— Я не можу повірити... Ми будемо батьками! — його голос тремтів від щастя.

Всі навколо нас вибухнули оплесками і сміхом, а я відчувала, як моє серце наповнюється теплом від того, що стала свідком такого особливого моменту.

— Я так радий, що зміг бути тут, — прошепотів Даніяр мені на вухо, притискаючи губи до мого волосся.

— І я... — відповіла я, зариваючись носом у його груди, відчуваючи, як моє серце стискається від любові.

— А ти вже подарувала мені такий подарунок, — промовив чоловік, обіймаючи мене ще міцніше.