Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

Я лукаво усміхнулася, мій погляд автоматично ковзнув до Варі, яка сиділа навпроти і уважно стежила за нашою розмовою. Її очі блиснули цікавістю, і я відразу зрозуміла, про що вона думає. Вона навіть не намагалася приховати своє питання: «Коли ти йому розповіси?»

Я лише підняла брови і ледь помітно хитнула головою, ніби говорила: «Ти серйозно думаєш, що я зараз це зроблю?» Варя закотила очі, передаючи мені без слів своє незадоволення. Вона ж чекала цього моменту з такою ж нетерплячістю, як і я.

— Що ви робите? — розгублено запитав Даніяр, явно збитий з пантелику.

Варвара тим часом підморгнула мені і перевела погляд на Даніяра, вдаючи, що нічого особливого не сталося.

— Вони спілкуються, — пояснила Дана, розводячи руками. Її голос був сповнений змученого терпіння, наче вона вже тисячу разів намагалася пояснити це, але безрезультатно. — Я вже казала, що це не весело. А вони продовжують це робити.

Даніяр перевів погляд з мене на Варю, а потім знову на мене, наче намагаючись зловити ту невидиму нитку, яка з’єднувала нас із Варварою. Але, зрозуміло, він нічого не міг розгледіти.

Я знала, що рано чи пізно доведеться йому все розповісти, але поки що я насолоджувалася цією грою, затримуючи момент відкриття. Ще вчора, коли я ходила на УЗД, дізналася, що у нас буде двійня.

— Слухай, — нарешті промовила я, нахиляючись до нього ближче. — Пам’ятаєш, ти сказав, що я вже подарувала тобі один такий подарунок? Так ось, виявляється, я подарувала два.

Його очі розширилися, і він спочатку здивовано подивився на мене, а потім на мій живіт.

— Два? — він ледь не задихнувся від власного здивування. — Ти хочеш сказати...?

Я кивнула, ледь стримуючи сміх. Це був той момент, який я так довго чекала. Завжди впевнений у собі чоловік, зараз сидів переді мною розгублений, як маленький хлопчик. І я не могла втриматися, щоб не піддражнити його.

— Так, любий, у нас буде двійня. Тож, мабуть, тобі доведеться готуватися до ще більшого хаосу, ніж ти міг собі уявити.

Він, здається, на мить забув, як дихати, потім повільно підняв руку і поклав її на мій живіт, наче намагався відчути це нове життя під своїми пальцями.

— Двійня... — прошепотів він з таким захопленням, що я ледве стримала сльози.

— Так, — відповіла я м’яко, обіймаючи його за шию і дивлячись йому в очі. — І ти будеш найкращим татком на світі, татко білченят.