Читати книгу - "Подорожі філософа під кепом, Майк Гервасійович Йогансен"

Колективізація в рибальстві, що мала не лише побільшити ефективність риболовлі, але й визволити рибалку з кабали, відбувалася стихійним порядком. Понайбільше рибалки були поприписувані до зернових колгоспів. На воді був зоставався через деякий час старий артільний порядок.

Сей рік нарешті утворено рибальські бригади. Але бригадир – це незрідка той самий артільний отаман. Незрідка він, як і раніше, має вплив на темну рибальську масу. Саботаж, прогульництво, продаж на приватний ринок ще й досі не вивелися на практиці. Пропаганду ще як слід не скрізь налагоджено. Темний рибалка, член бригади, автоматично сповіряється на бригадира-отамана, боїться його і не викриває його махінацій. Отже, «шко́да, що її завдають холуї, дуже велика». Вигідність колективізації і для суспільства, і для колгоспників найбільш наочна й очевидна саме в рибальській справі. Таким чином, рабська, холуйська інерція, що сприяє всякому підкуркульництву, тут найбільш шкідлива. Колишній приватник, хазяїн, отаман часто виступає ще в ролі «спеца». Клясова чистка на морі ще тільки починається.

XIV

Кизим – це вхід у Дніпрів лиман, це вуста незчисленних конок, каналів, рвачів і єриків, це губи й коси островів Дніпра, це правий берег Дніпрової дельти.

Із Кизима ми вибігаємо надвечір рибтрестівською шаландою в Лиман. Деякий час ми повземо на веслах, поки низівка ударить нам у спину і низівка пронесе нас Рвачем аж до Лиману. Там, у сірім перломутровім сутінку буде бунація, перекинеться вітер, і ми почнемо маневрувати проти горішняка, щоб дістатися до Широкої.[180] Там почнуться для нас нескінченні поневіряння пішки, пароплавом і парусом, бо – не забудьте! – рибальські райони дуже далеко. Вони так далеко, що не тільки культробота, а подекуди й парткерівництво часом не досягає їх і не знає, що робиться і чому не довиконується плян. А вже зовсім зле досягає їх Рибакспілка, де, очевидно, нечисто в напрямі опортунізму.

Але це в другій частині, а зараз нам треба покінчити з темою «Перші оселедці».

У Лимані вода солодка, хоч це є море розміром своїм. Десь за Кінбурнською косою є місце, де, не змішуючись, борються води – темна морська й ясна лиманська. У Лимані оселедця ловлять уже не в коти і маленькі неводи, а в довженні сіті, що півколом ідуть вздовж берега. Кінець невода заводять далеко в Лиман і «висипають» сіть у воду. Потому і довжелезну кодолу, прив’язану до того кінця; знову везуть на берег і накручують на катеринку. Крутить мотор на дві-чотири людські сили двоє-четверо босоногих рибалок.

Уже були траплялися оселедці в неводах. Але весна пізня, і оселедець не поспішає з любов’ю, холодна вода протверезили є інстинкти кохання. Пізніше ми дізнаємося, що в Каспії оселедець так і не підійшов до берегів і вчинив прорив у пляні. Один із керівників Дагрибпромислу,[181] Апошкін, якого звільнять за недовиконання пляну, буде заявляти, сміючись: «Мене знято з роботи за те, що в морі нема риби».

І як усяке кивання на «об’єктивні причини», така заява матиме опортуністичний корінець. Величезні маси оселедця треба шукати в такий рік. Але, шукаючи їх, можна знайти і їх знаходять у Норвегії і в Данії. І коли ми не знайдемо їх цієї весни, то знайдемо через рік. Ми вийдемо зовсім далеко в море. Коли оселедець не схоче підійти до дагестанця Махмета, то Махмет підійде до оселедця.

На півночі в нас уже працюють тралери – пароплави, що тягнуть за собою мішкові неводи. У червні місяці наш завод випускає перший радянський тралер, а на той рік тралери вже ловитимуть оселедця і в Чорноморському районі.

Ми прощаємося з першим оселедцем, романтично дивлячись на його розварений хвіст, перед тим, як викинути той хвіст у Лиман. Ми біжимо через Лиман у море – на бичків.

Розділ Б

І

В Одесі на молу, вподовж каменистих берегів, у дачних місцевостях з ренесансними назвами Люстдорф, Аркадія і інших теж сидять на каменях люди. У руках вудки, і вудку запускається на дно під камінь. Дном ходять головасті морські бубирі – це бички – і хапають насадку роззявленим ротом. Бичок – це голова, до якої почеплено маленьке тіло і ще менший хвіст – немов карикатура перших років двадцятого сторіччя – бурські генерали Бота, Де-Вет, Деларей [182] – величезні голови південно-африканських куркулів на малесеньких тільцях.

Заради такого малесенького тільця сидять люди на каменях навколо Одеси. Цей середньовічний спорт – це звичайно не є ловля бичків – і ці бички не потрапляють у консерви банки. І люди ці не рибалки, а рідні брати колекціонерам поштових марок, цигаркових етикеток і навіть якомусь із Ротшільдів, що зібрав єдину в світі, колосальну, майже повну колекцію пташачих вошей.

Щоб побачити, як ловлять бичка насправді, для консервних банок, треба потрапити, скажімо, на Кут. До Кута ще далеко. Ми виїхали рибальською шаландою з Кизима в Широку – це тільки перший етап путі.

Така собі рибальська шаланда – не дачний потяг і не автобус до Липового Гаю.[183] Коли вона одпливе – точно невідомо. Може сьогодні, а може післязавтра. Треба, щоб рибалки покінчили всі справи в Кизимі, одержали махорку на ввесь колектив, одержали хліб, одержали чоботи й мануфактуру на ударників, і коли все це наладовано в шаланді, треба, щоб був вітер. Словом, цей спосіб мандрувати найбільше нагадує пасажирський аероплян у туманну годину. Не полетіли сьогодні – полетимо взавтра, а то й післязавтра. Якщо буде вітер, то не буде туману, але зате гойдатиме.

Коли все одержано, коли минуло вже з троє день і ждати вже ніяк – об’ясняється, що шаланда одпливе завтра, удосвіта. Це значить, що можна ще буде поспати до десятої години вранці, поснідати вареною рибою, зробити прощальні візити до кожного з кизимівських рибалок, пошалатися Дідовим озером, убити й здати в Союз ще пар двоє лисок і норців, пообідати і надвечір, не поспішаючи, повагом, понести клунки на шаланду.

Дарма, що ви приїхали почасти для того, щоб боротися за темпи. У херсонській конторі Рибтресту дійсно метушня і директор може приділити вам тільки три хвилини. Але на просторах Лиману гоголівський спокій. Відомості про