Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

— Ти не можеш їй вірити, Маркус, — прошепотів Мор, його голос був прохолодним і проникливим. — Вона не розуміє тебе, як розумію я. Вона не знає, через що ти проходиш.

Принц стояв нерухомо, роздираний між словами жінки за дверима і голосом Мора. Його серце билося швидко, його розум був затуманений.

— Маркус, відчини двері, — закликав Мор. — Покажи їй, що тебе більше не хвилюють її слова. Пам’ятай, твої батьки чекають на тебе.

Маркус вперше відчув сумніви щодо того, чи справді Мор був його другом. Його слова, які колись здавалися розрадою, тепер звучали зловісно.

— Іди звідси! — крикнув Маркус жінці. — Ти не знаєш, як це! Ти не знаєш, як це — бути чужим у власному домі!

Жінка замовкла на кілька секунд, потім тихо відповіла:

— Ви маєте рацію, принце. Але знаю одне: ваше життя — це не лише ваша власність. Ваші батьки віддали б усе, щоб ви жили. Будь ласка, подумайте про це.

Її кроки поступово стихли, і Маркус залишився наодинці в тиші своєї кімнати. Він опустився на підлогу, обхопивши голову руками.

Мор мовчав. Його тінь завмерла, наче обмірковуючи подальші дії.

Маркус стояв нерухомо, ніж міцно стискав у руці. Його очі були спрямовані вперед, і на обличчі з'явилася дивна посмішка, сповнена тепла й полегшення. Він зробив крок до ліжка, мовби готуючись до останнього спокою.

— Так, ти правий, Мор. — Його голос був тихим, але впевненим. — Моя мати й батько чекають мене. І я хочу бути з ними.

Мор у тіні спостерігав за ним. Його тіньове обличчя залишалося байдужим, але всередині нього розгортався тріумф. Він знав, що все йде за планом.

— Це правильний вибір, Маркус, — прошепотів Мор, його голос віддавався глухим відлунням у кімнаті. — Тепер ти знайдеш спокій.

Маркус підняв ніж і приклав його до грудей. Його рука більше не тремтіла. Здавалося, всі вагання залишили його. Він вдихнув на повні груди, закрив очі й, більше не роздумуючи, встромив ніж у своє серце.

Тіло принца затремтіло, і він впав на коліна. Кров почала стікати по лезу, забруднюючи його одяг і підлогу. Маркус впав на бік, його очі були напівзакритими, а дихання ставало все слабшим. Але на його обличчі все ще залишалася легка посмішка, як у людини, що нарешті знайшла спокій.

Мор, зловісно колихаючись у тіні, почав рухатися до тіла. Його форма поступово наповнювала кімнату чорною аурою, мов хмара темряви.

— Тепер ти — моє, — прошепотів Мор, його голос став глибшим і пронизливішим. Його тінь проникла в тіло Маркуса, зливаючись із ним.

Коли душа Мора увійшла в тіло, тіло принца здригнулося, ніби його щось оживило. Очі Маркуса різко відкрилися, але тепер вони сяяли холодним і лиховісним світлом. Його рани почали затягуватися під впливом темної магії, але шрами залишилися, як символ цієї події.

— Тепер усе починається, — прошепотів Мор, голос Маркуса злився з його власним. Він піднявся, витираючи кров із рук, і подивився у дзеркало. Тепер у ньому не було місця для жалю чи слабкості. Лише рішучість і темрява.

— Час виконувати план Калгарона. — Його голос був холодним і впевненим.

На вулиці стояла похмура ніч, і здавалося, що навіть вітер боявся порушити тишу, яка оповила замок Форлеону. Темрява заповзала у кожну шпарину, мов передчуття неминучої біди. Мор, у тілі Маркуса, змахнув із себе залишки жалю та сумнівів. Він переодягнувся у простий одяг, щоб приховати криваві плями, і тепер виглядав як звичайний хлопець. Але всередині нього вирувала нова, темна сила.

— О так... я відчуваю це. — Його голос віддавався глухим відлунням у кімнаті. Мор вдихнув глибоко, відчуваючи, як темрява розливається по венах, зливаючись із королівською кров'ю принца. — Наш тріумф уже близько.

Він рішуче рушив до дверей, кроки були легкими, але впевненими. Його тінь здавалася довшою, ніж зазвичай, і ніби жила власним життям, пересуваючись швидше за нього. Мор спустився сходами, які вели в підвал замку. Сходи скрипіли, і кожен звук здавався голоснішим у гнітючій тиші. Він ішов, не озираючись, наче йому було байдуже, чи хтось його побачить.

Підвал замку був сирим і темним. Повітря було насичене запахом плісняви та гнилизни. Мор окинув поглядом простір навколо, шукаючи свою здобич. Він знав, що тут, у глибинах замку, де мало хто наважувався спускатися, знайде те, що йому потрібно.

Раптом він почув ледве помітний шурхіт у кутку. Він прислухався, і його губи розтягнулися в зловісній посмішці.

— А ось і ти, — прошепотів Мор, його голос звучав майже ласкаво, але з ноткою жорстокості.

Він побачив пацюка, який швидко пробігав повз стару бочку. Пацюк був великий, із тьмяною шерстю, що блищала від вологи. Мор присів і витягнув руку, наче заманюючи його до себе.

— Ходи сюди, маленький, — сказав він, наче говорив до друга.

Пацюк зупинився, його червоні очі виблискували у тьмяному світлі. Він здавалося вагається, але потім, немов підкоряючись невидимій силі, почав повільно наближатися.

Мор схопив його різким рухом і притиснув до грудей. Пацюк заверещав, його маленькі кігті намагалися вирватися, але Мор лише посміхнувся.

— Тихо, ти будеш частиною чогось великого, — сказав він, витягуючи амулет, що тепер був прив'язаний до його душі.

Він притиснув пацюка до землі, тримаючи його однією рукою, а другою дістав кинджал. Пацюк почав верещати ще голосніше, але Мор, зосереджений і холоднокровний, почав шепотіти заклинання. Його голос звучав глухо, ніби був частиною самого підвалу.

— Інсідіум фератус, енкрадіум експеліум... — Шепотів Мор, і темрява почала згущуватися навколо нього.

Амулет почав світитися тьмяним червоним світлом, яке поступово переходило в чорне. Темна енергія з нього почала витікати і обвивати пацюка, немов змія. Пацюк почав змінюватися. Його очі загорілися кривавим сяйвом, кігті подовжилися, а тіло стало більшим і м'язистішим.

Мор посміхнувся.

— О так, тепер ти моя зброя, — промовив він, відпускаючи пацюка.