Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Пацюк став на задні лапи, його тіло наповнилося темною енергією. Він видав низький гарчання, що зовсім не було схоже на звуки звичайного гризуна. Мор подивився на нього з задоволенням.

— Ти знаєш, що робити. Знайди інших і зроби їх такими, як ти. Ми почнемо хаос із самого серця цього замку.

Пацюк, ніби зрозумівши, кинувся вглиб підвалу, його силует швидко зник у темряві. Мор піднявся, його очі сяяли холодним тріумфом.

— Це тільки початок, — прошепотів він, вирушаючи нагору, мовби нічого не сталося.

На світанку замок Форлеону почав оживати. Мор, досі перебуваючи в тілі Маркуса, сидів у темній кімнаті, обдумуючи деталі свого плану. Темрява, яка тепер стала його союзником, ніби шепотіла йому нові ідеї, але разом із цим він відчував втому. Він знав, що не міг залишатися осторонь занадто довго, інакше підозри неминуче з'являться.

Його роздуми перервали легкі стуки у двері.

— Так, хто це? — різко вигукнув Мор голосом Маркуса, злегка хриплим після безсонної ночі.

— Їсти подано, принце, — відповів слуга з повагою, його голос лунав приглушено через товсті дерев’яні двері.

Мор на мить затримався, вдихнувши глибоко. Він розумів, що відмова від сніданку могла привернути небажану увагу, а йому потрібно було залишатися непомітним.

— Добре, я вже йду. Дякую! — голосно сказав він, намагаючись звучати якнайбільш природно.

Мор встав із ліжка, швидко поправив одяг і підійшов до дзеркала. На нього дивилося юне обличчя Маркуса, але в очах світилися його власні темні наміри. Він злегка усміхнувся, вирівняв поставу і попрямував до обідньої зали.

Сходячи широкими мармуровими сходами, Мор відчував, як замок наповнюється шумом ранкової суєти. Слуги метушилися, приносячи їжу, сервіруючи стіл, і шепочучи щось між собою. Мор старанно тримав вигляд принца, хоча кожен його крок був продиктований холодним розрахунком.

В обідній залі вже зібралися інші члени королівської родини. Король Аподон, як завжди, був трохи захмелілий навіть зранку, сидів на чолі столу з келихом вина в руці. Матільда, його дружина, холодно дивилася на всіх, мов на чужих. Сестри Маркуса, які завжди намагалися виставити його у невигідному світлі, шепотілися між собою.

— О, Маркусе, як приємно, що ти вирішив приєднатися до нас сьогодні, — саркастично сказала одна із сестер, посміхаючись.

Мор відповів рівним голосом:

— Як завжди, я радий бачити вас усіх.

Він сів на своє місце, обережно підбираючи слова, щоб уникнути підозр. Його погляд ковзнув по столу, де вже стояли блюда зі свіжими фруктами, хлібом і м'ясом. Мор узяв шматок хліба, але їв повільно, більше спостерігаючи за присутніми.

— Маркусе, ти якийсь мовчазний сьогодні, — промовив Аподон, витираючи вином мокрі губи. — Чи не сталося чогось уночі?

Мор відповів спокійно, але з натяком на втому:

— Ні, батьку, просто погано спав. Думаю, це через погоду.

Матільда подивилася на нього з підозрою, але не сказала нічого. Мор зрозумів, що доведеться бути ще обережнішим, адже навіть її мовчання здавалося загрозливим.

— Ну, що ж, — промовив король, піднімаючи келих. — Пийте, їжте, і хай цей день буде благословенний. Нам потрібні сили для наших майбутніх звершень.

Мор лише кивнув і зробив вигляд, що підтримує тост. Але всередині нього кипіла темрява, яка вже почала свій шлях через підвали замку. Він знав, що цей день стане ще одним кроком до виконання його плану.

— Я сьогодні вночі чула якесь гарчання у стінах, — промовила Матільда, злегка стримуючи тремтіння у голосі. Її тон був холодним, але відчувалося, що жінка дійсно налякана. Вона подивилася на Аподона, але король, як завжди, лише байдуже хмикнув, ковтаючи черговий ковток вина.

— Гарчання? Та це, мабуть, знову щури, — пробурмотів Аподон, недбало розмахуючи келихом. — Чи, може, ти надто багато вслухаєшся у нічні звуки, люба.

Матільда стиснула губи, але нічого не відповіла. Її очі знову ковзнули до Мора. Проте він виглядав абсолютно спокійним, майже байдужим. Мор сидів, дивлячись на неї з легким усміхом, який викликав у Матільди неприємне відчуття.

Мор відчував, як щось під поверхнею реальності оживає. У його свідомості лунали тихі голоси – слабкі, але чіткі. Це були його "солдати" – пацюки, які всю ніч підкорювалися його темній волі. Вони зараз ховалися в тінях, у стінах, готові виконати будь-який його наказ. Мор відчув прилив влади, якого ще ніколи не знав.

— Мамо, — звернулася одна з дочок, — може, це не щури? Я теж чула щось дивне. Ніби… чийсь подих.

— Досить! — різко обірвав їх Аподон, хльоснувши келихом по столу. — Вистачить цих жіночих балачок! Хто тут король? Ви лякаєтеся якихось звуків, як діти. У цьому замку немає місця страху!

У цей момент через обідню залу неквапливо пройшла літня жінка – та сама служниця, яку прогнав Маркус з кухні. Вона несла піднос із їжею, але її погляд не був спрямований на стіл. Вона пильно вдивлялася у Мора.

Мор повернув голову і зустрівся з її поглядом. На мить між ними виникло напруження. Але замість того, щоб проявити нервозність, Мор посміхнувся. Його усмішка була невимушеною, майже теплою, але в ній було щось настільки неправильне, що жінка зупинилася і завмерла.

— Що трапилося, стара? — грубо запитав Аподон, помітивши її поведінку. — Йди працюй, або я тебе вижену!

— Вибачте, ваша величносте, — прошепотіла жінка і швидко пішла далі. Але в її очах все ще був слід страху.

Мор провів її поглядом, але не сказав жодного слова. Його усмішка стала ширшою. Він знав, що його план уже почав працювати. Тіні у цьому замку більше не належали Аподону. Вони належали йому.

— Коли Форлеон знову обійняла ніч, Мор дочекався, поки замок зануриться в тишу. Лише слабке мерехтіння смолоскипів у коридорах і далекий шелест вітру порушували цю моторошну тишу. Мор стояв біля вікна своєї кімнати, вдивляючись у темряву, яка огортала замок. Потім він обережно опустився на коліна, склав руки і закрив очі.