Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

Це були останні миті життя єдиної людини на Землі. Він стояв навколішки — повернувши голову до неба. Руки, що тримали зброю — знесилено звисали вздовж тіла.

Сонце ніжно зігрівало обличчя, вітер ласкаво тріпотів волоссям, проганяючи задимленість довкола.

Неподалік, лежав нерухомий робот з відірваними маніпуляторами, які все ще тисли на гашетку турелі, допоки не скінчилась енергія лазера. Його сенсорні камери були направлені в єдину точку — крізь опалені краї отвору в череві людини, де виднілися в далині руїни спаленого вщент міста. Міста, що було останнім форпостом у війні людей і машин.

— До зустрічі на небесах, — прохрипів боєць, за мить поринувши душею в безмежжя Всесвіту.

Через деякий час під'їхали інші озброєні машини, які просканували довколишній простір та не виявили жодних ознак живої органіки.

Війну було скінчено, тепер світ остаточно належав неорганічній формі існування.